Коли вчителі дошкільної освіти якимось чином привертають увагу до гендеру, діти підхоплюють це. Нове дослідження з’ясувало, що у класах, де хлопчики й дівчатка шикуються окремо – і навіть якщо вчителі кажуть щось на кшталт “Добрий ранок, хлопчики й дівчатка” – діти засвоюють більше пов’язаних із гендером стереотипів і навіть дискримінації, вирішуючи, з ким гратися.
“Діти в цих класах виявляли менше інтересу до того, щоб гратися з однолітками протилежної статі, – стверджує психологиня з розвитку Лінн Лібен із Університету Пенсильванії, котра провела це дослідження разом із аспіранткою Лейсі Гілліард. – Це видно не тільки з опитувань, але й навіть якщо поспостерігати, як діти граються у вільний час: у таких класах вони значно менше часу проводили в іграх із дітьми протилежної статі”.
Дослідниці порівняли 57 дошкільнят, половина з котрих була у класах, де вчителі утримувалися від будь-яких розрізнень за статтю. В іншій половині вчителів попросили використовувати гендеризовану мову й підкреслювати дві гендерні категорії – наприклад, зробити два окремі стенди для хлопчиків і дівчат, щоб вони прикріпляли туди свої роботи. Проте навіть у цих класах вчителі не висловлювали стереотипних суджень про відмінності між хлопчиками й дівчатками, і ніколи не змушували їх безпосередньо змагатися чи порівнювати себе.
Незважаючи на це, одне лише привертання уваги до гендеру спричинилося до того, що діти більше погоджувалися зі стереотипами (такими, як ідея, що тільки дівчата мають гратися з ляльками-пупсами чи ставати танцівницями і що тільки хлопці мусять працювати з інструментами й бути пожежниками).
Попереднє дослідження виявило, що такі гендерні стереотипи сильно впливають, наприклад, на те, в чому діти вважають себе вправними та яку професію мріють здобути.
До того ж нові результати показали, що 37% дітей, чиї вчителі не говорили про гендер, обирають гратись у групі, де є діти іншої статі. Водночас у класах, де приділяли увагу гендеру, тільки 13% хотіли гратись у змішаних групах.
“Оскільки ми з’ясували, що сама лише така організація класної кімнати впливає на засвоєння стереотипів, дуже ймовірно, що у тривалій перспективі це впливатиме на інші пов’язані речі, як вибір освіти й роботи“, – каже Лібен.
Й оскільки діти схильні вчитися бути “як хлопчик” і “як дівчинка” через соціалізацію з однолітками – щоменше дитина грається з дітьми іншої статі, то більше перебільшених гендерних відмінностей розів’ється, коли їхні групи стануть більш сегрегованими.
Лібен каже, її дослідження підтверджує ідею, що у тривалій перспективі змішані класи напевно кращі для дітей, ніж сегреговані за статями школи, котрі можуть назавжди зберегти стереотипне мислення щодо гендеру. І вчителі мають бути свідомі того, як впливає на дітей мова, котрою вони послуговуються.
“Один із висновків полягає в тому, що структура класної кімнати дійсно важить, – каже Лібен. – Я думаю, напевно, має сенс вживати радше слова ‘дитина’ і ‘друг’, ніж ‘хлопці’ й ‘дівчата'”.
Багато людей не усвідомлює, що така гендеризована мова може бути руйнівною, але Лібен стверджує, що результат може бути подібний до тих шкідливих наслідків, котрі мала сегрегація дітей за расовою ознакою.
“Ви ж ніколи не скажете ‘добрий ранок, чорні діти та білі діти’, й не змусите білих і чорних шикуватись окремо”, – каже дослідниця.
Докладно дослідження описано в числі журналу “Child Development” за листопад/грудень.
Переклад: Марія Семашина
Clara Moskowitz