Tag: квир

– Хоть наше мероприятие и называется КиевПрайд, но я как харьковчанка лоббировала участие активистов из регионов, – рассказывает журналисткам на медиа-ланче Анна Шарыгина, директорка Международного ЛГБТ-форума КиевПрайд 2015.

Из регионов участвовать в ежегодном форуме ЛГБТ-сообщества приедет около шестидесяти активистов, а в центральном мероприятии прайд-недели – Марше Равенства – организаторки также ожидают участие делегаций из Европарламента и бундестага и лично мэра Мюнхена. Continue reading ““Мы не обсуждаем вариант, при котором Марш Равенства не состоится””

Так сталося, що двадцять із гаком років тому ВООЗ виключила гомосексуальність із переліку психічних захворювань. Так сталося, що нині у цей день відзначають день “боротьби з гомофобією”… Із часом це стало таким собі “івентом на експорт”, так само, як “демократія та права людини” – у ті регіони,  що східніше/південніше від кордонів першого світу. Нині це рух IDAHOT (International Day Against Homophobia and Transphobia) – різноманітні заходи, присвячені міжнародному дню боротьби з гомо/бі/трансфобіями та емпаверменту всіх некомфорних тіл/ідентичностей/сексуальностей. Та й ніби позитивні моменти цього руху (перелік освітніх програм і т. д. можна знайти на сайті) переважають весь імперіалістичний дискурс а-ля “ми навчимо вас правильно розуміти свої права та потреби”,  що частенько притаманний таким транснаціональним ініціативам.

А тепер повернімося до наших реалій. Здається, лише одна ЛГБТ-організація в Києві проводила публічні акції, присвячені цьому дню. На одній із них, що відбувалася 4 роки тому у стінах Могилянки, було і я – власне, це була моя перша ЛГБТ-акція. Але це було давно і неправда. Тепер (радше за все, через ріст ультраправого насилля й дискурсу “зараз не на часі акції”)  професійні ЛГБТ-активісти вирішили не проводити вуличних акцій. Натомість будуть заходи для спільноти та небайдужих.

Окремим пунктом викликає питання інформаційна кампанію Національного ЛГБТ-Порталу й “Точки Опори”, присвячена 17-му травня. Дуже дивна штука… По-перше, один зі слоганів, “Кохання не може чекати”, є ну майже дослівним перекладом слогану кампанії,  що проходила у Штатах кілька років тому на підтримку легалізації одностатевих шлюбів; по-друге, лого кампанії (знак рівності на кольоровому тлі) має ті самі корені, що і слоган. Причому офіційне лого IDAHOT – рожевий трикутник зі знаком оклику і відсилає до інших сюжетів і був би доречнішим: рожевим трикутником позначали у нацистських концтаборах гомосексуальних чоловіків, оскільки гомосексуальність у Третьому Рейху була кримінальним злочином, і з 1960-х ЛГ-організації використовували трикутник як символ стигматизації, якої ці спільноти зазнавали від держави і суспільства. А як боротьба з гомофобією пов’язана з легалізацією одностатевих шлюбів, я якось слабко уявляю….

Знак рівності мав у США позначати рівність шлюбних прав для всіх, а якщо по правді – то йшлося про урівняння у правах із гетеросексуалами білих, гендерно нормативних, лояльних до держави геїв і лесбійок середнього класу. Тобто про інтерсекційність дискримінацій та їхнє подолання у цій кампанії ніби ніц не чули. Таке перенесення символів на наші простори, свідоме чи ні,  підтверджує, що свій розвиток професійні та успішні активісти вбачають у виборюванні в держави неоліберальних подачок ЛГБТ-спільноті (антидискримінаційні закони + партнерства-у-майбутньому). І їм, здається, зовсім не йдеться про поліпшення умов праці, фізичну безпеку, спрощення процесу корекції статі, захист переселенців, боротьбу з сексизмом та мізогінією, асиміляцією і т. д….

Отакі пироги. Єдина надія на низові ініціативи…

Ґео

Мои обстоятельства таковы, что я родилось с вагиной, и, насколько мне известно, над моими половыми органами не проводилось никаких “корректирующих” операций. Сейчас у меня есть месячные и грудь, а когда я, относительно здоровое, сдаю кровь на клинический анализ, в ответе написано, что все показатели укладываются в референсные значения для женщин.

Мои обстоятельства таковы, что с детства меня приучали носить юбки и платья, отращивать волосы и ухаживать за ними, не слишком-то спорить с мужчинами и считать совершенно нормальным, если у меня нет успехов в “мужской” области деятельности.

Мои обстоятельства таковы, что меня презирают в той же степени, что цисгендерных женщин, для многих моя неконвенциональная внешность – достаточный повод меня не слушать, я приучено регулярно задумываться о том, являются ли мои переживания чем-то значимым, мое отучение от выученной беспомощности как раз в самом разгаре, при трудоустройстве у меня могут возникнуть проблемы просто потому, что я, по мнению работодателя, могу родить (хотя откуда ему-то знать?) и так далее и тому подобное. Когда мне приходится пешком добираться до дома ночью, мне страшно, даже если идти близко. Впрочем, меня ни разу не грабили, а когда изнасиловали, это, как, наверное, и в большинстве случаев, было не на улице. Continue reading “Обстоятельства, пол, я”