После мировой премьеры фильма о борьбе ЛГБТ-людей США за свои права мы (украинская и российская бисексуалки, Анна Гриценко и Анна Керман соответственно) решили поговорить о… допустим, о революции. О народном, если угодно, бунте. И вот что из этого вышло. Continue reading “Стоунволл, Майдан и другие звери”
Генетичний матеріал понад усе
Певно, для багатьох не секрет, що ми живемо в суспільстві обов’язкових гетеросексуальності та батьківства, в суспільстві, де ролі, моделі поведінки і життєві цілі людей чітко прописані та контролюються. Будь-які відхилення від цих «норм» засуджуються чи навіть караються різними способами.
Представники та представниці ЛГБТ спільноти так чи інакше не вписуються в домінуюче розуміння норми, намагаються вбудуватися в певну систему цінностей чи підважують існуючий порядок.
Спілкуючись з гомофобами різного штибу, але з якими розмова все ж відбувається, в певний момент стикаєшся за аргументом, що у гомосексуальних людей не буває дітей. Не зважаючи на те, що існує багато життєвих ситуацій, в яких людина може стати батьком/матір’ю, як ось, наприклад, всиновлення/вдочеріння, під батьківством/материнством, за замовчуванням, мається на увазі біологічний шлях передачі генетичного матеріалу.
Наявність дитини, як і сталих, моногамних стосунків, є неабияким нормалізуючим фактором для представників/представниць ЛГБТ спільноти. Можна зрозуміти бажання мати своїх, кровних дітей, це бажання, як і багато іншого, давно конструюється і вже є невід’ємними складовими соціальної людини.
Певно, саме ідея генетично спільної дитини в одностатевому партнерстві підштовхнула вчених досліджувати і шукати шляхи досягнення бажаного. Навіть є якісь досягнення і за 5-7 років прогнозують можливість зі звичайних клітин створювати яйцеклітини і сперматозоїди.
Можна припустити, що етичність цієї процедури мало відрізнається від екстракорпорального запліднення.
Чи може це стати альтернативою законодавчо недоступному опікунству? Навряд. Ця процедура, як і екстракорпоральне запліднення, певно, буде дорогою, якщо не в рази дорожчою і недоступною для більшості охочих.
Дивує і турбує не це, а те, що бажання мати дитину зі своїм, батьківським/материнським генетичним матеріалом аж ніяк не сприяє деконструкції патріархального гетерономативного режиму, підтримуваного ідеєю, що саме генетика формує особистість людини, владного режиму через який ЛГБТ люди залишаються за межею повноцінності.
Я захоплююсь науковими досягненнями. Але мені видається егоїстичним та ксенофобним переконання, що свій власний генетичний матеріал є принципово краще генетичного матеріалу інших людей. Краще поборотися за можливіть опікунства без прив’язки до статі, гендеру, сексуальної орієнтації чи сімейного стану опікуна/опікунки.
Максим Рачковський
Квір-справедливість
Це щось більше, аніж можливість для білих геїв публічно триматися за руки
Хороші новини для всіх: американське суспільство нарешті прийняло квірів. Боротьбу завершено! Насправді, наша сексуальність – така ж нудьга, як і наші зачіски часів середньої школи. Таке пише знаний дописувач Нью-Йорк Таймс Девід Карр у статті, що змусила мене сумно й безнадійливо хитати головою.
Карр зробив собі ім’я як медійний експерт: він знає як медіа працюють, хто куди прямує та на що має вплив. Я зустрічала його двічі у житті. Цей факт я використовую для того, аби змусити колег-журналістів заздрити мені. Карр справді яскрава, красномовна та прониклива особистість. Його статті, зазвичай, такі ж. Але у цьому тексті Карр робить те саме, що й багато відомих авторів й публічних діячів роблять із найкращих намірів: плутає відносне соціальне визнання білих геїв із досягенням справедливості та рівності для всіх квірів. Continue reading “Квір-справедливість”