После мировой премьеры фильма о борьбе ЛГБТ-людей США за свои права мы (украинская и российская бисексуалки, Анна Гриценко и Анна Керман соответственно) решили поговорить о… допустим, о революции. О народном, если угодно, бунте. И вот что из этого вышло. Continue reading “Стоунволл, Майдан и другие звери”
Генетичний матеріал понад усе
Певно, для багатьох не секрет, що ми живемо в суспільстві обов’язкових гетеросексуальності та батьківства, в суспільстві, де ролі, моделі поведінки і життєві цілі людей чітко прописані та контролюються. Будь-які відхилення від цих «норм» засуджуються чи навіть караються різними способами.
Представники та представниці ЛГБТ спільноти так чи інакше не вписуються в домінуюче розуміння норми, намагаються вбудуватися в певну систему цінностей чи підважують існуючий порядок.
Спілкуючись з гомофобами різного штибу, але з якими розмова все ж відбувається, в певний момент стикаєшся за аргументом, що у гомосексуальних людей не буває дітей. Не зважаючи на те, що існує багато життєвих ситуацій, в яких людина може стати батьком/матір’ю, як ось, наприклад, всиновлення/вдочеріння, під батьківством/материнством, за замовчуванням, мається на увазі біологічний шлях передачі генетичного матеріалу.
Наявність дитини, як і сталих, моногамних стосунків, є неабияким нормалізуючим фактором для представників/представниць ЛГБТ спільноти. Можна зрозуміти бажання мати своїх, кровних дітей, це бажання, як і багато іншого, давно конструюється і вже є невід’ємними складовими соціальної людини.
Певно, саме ідея генетично спільної дитини в одностатевому партнерстві підштовхнула вчених досліджувати і шукати шляхи досягнення бажаного. Навіть є якісь досягнення і за 5-7 років прогнозують можливість зі звичайних клітин створювати яйцеклітини і сперматозоїди.
Можна припустити, що етичність цієї процедури мало відрізнається від екстракорпорального запліднення.
Чи може це стати альтернативою законодавчо недоступному опікунству? Навряд. Ця процедура, як і екстракорпоральне запліднення, певно, буде дорогою, якщо не в рази дорожчою і недоступною для більшості охочих.
Дивує і турбує не це, а те, що бажання мати дитину зі своїм, батьківським/материнським генетичним матеріалом аж ніяк не сприяє деконструкції патріархального гетерономативного режиму, підтримуваного ідеєю, що саме генетика формує особистість людини, владного режиму через який ЛГБТ люди залишаються за межею повноцінності.
Я захоплююсь науковими досягненнями. Але мені видається егоїстичним та ксенофобним переконання, що свій власний генетичний матеріал є принципово краще генетичного матеріалу інших людей. Краще поборотися за можливіть опікунства без прив’язки до статі, гендеру, сексуальної орієнтації чи сімейного стану опікуна/опікунки.
Максим Рачковський
Долгий путь к феминизму
Ещё лет семь назад у меня искреннее недоумение вызывал один факт: почему в мужских журналах довольно часто встречаются статьи о великих учёных, изобретателях, путешественниках и общественных деятелях, а в женских — преимущественно советы о том, как одеться чтобы учёному-изобретателю-путешественнику было не стыдно с тобой “выйти в люди”? Continue reading “Долгий путь к феминизму”
Эмоциональное крепостное право
«Первой подойти к парню? Для этого белый танец есть, а всё остальное время мышеловка не бегает за мышью. Ты хочешь, как проститутка, на них вешаться, что ли?» Нас было немного, и мы думали, что к 2015 году народ заговорит по-другому. Он не заговорил.
На филфаке мы смеялись над основной проблемой гончаровского «Обрыва»: двадцатилетняя девица не может решить, переспать ей с парнем или нет. Тоже мне глобальные трудности, ещё бы развезли на пятьсот страниц, с какого края разбивать яйцо — не мужская классика, а любовный роман серийного производства. На самом деле эта история — о двойном угнетении: женщина не должна ни выбирать партнёра, поскольку инициатива закреплена за мужчиной, ни соглашаться на внебрачный секс, когда мужчина всё-таки завоевал её симпатию. Continue reading “Эмоциональное крепостное право”
“Мы не обсуждаем вариант, при котором Марш Равенства не состоится”
– Хоть наше мероприятие и называется КиевПрайд, но я как харьковчанка лоббировала участие активистов из регионов, – рассказывает журналисткам на медиа-ланче Анна Шарыгина, директорка Международного ЛГБТ-форума КиевПрайд 2015.
Из регионов участвовать в ежегодном форуме ЛГБТ-сообщества приедет около шестидесяти активистов, а в центральном мероприятии прайд-недели – Марше Равенства – организаторки также ожидают участие делегаций из Европарламента и бундестага и лично мэра Мюнхена. Continue reading ““Мы не обсуждаем вариант, при котором Марш Равенства не состоится””
UA IDAHOT – NOT HOT
Так сталося, що двадцять із гаком років тому ВООЗ виключила гомосексуальність із переліку психічних захворювань. Так сталося, що нині у цей день відзначають день “боротьби з гомофобією”… Із часом це стало таким собі “івентом на експорт”, так само, як “демократія та права людини” – у ті регіони, що східніше/південніше від кордонів першого світу. Нині це рух IDAHOT (International Day Against Homophobia and Transphobia) – різноманітні заходи, присвячені міжнародному дню боротьби з гомо/бі/трансфобіями та емпаверменту всіх некомфорних тіл/ідентичностей/сексуальностей. Та й ніби позитивні моменти цього руху (перелік освітніх програм і т. д. можна знайти на сайті) переважають весь імперіалістичний дискурс а-ля “ми навчимо вас правильно розуміти свої права та потреби”, що частенько притаманний таким транснаціональним ініціативам.
А тепер повернімося до наших реалій. Здається, лише одна ЛГБТ-організація в Києві проводила публічні акції, присвячені цьому дню. На одній із них, що відбувалася 4 роки тому у стінах Могилянки, було і я – власне, це була моя перша ЛГБТ-акція. Але це було давно і неправда. Тепер (радше за все, через ріст ультраправого насилля й дискурсу “зараз не на часі акції”) професійні ЛГБТ-активісти вирішили не проводити вуличних акцій. Натомість будуть заходи для спільноти та небайдужих.
Окремим пунктом викликає питання інформаційна кампанію Національного ЛГБТ-Порталу й “Точки Опори”, присвячена 17-му травня. Дуже дивна штука… По-перше, один зі слоганів, “Кохання не може чекати”, є ну майже дослівним перекладом слогану кампанії, що проходила у Штатах кілька років тому на підтримку легалізації одностатевих шлюбів; по-друге, лого кампанії (знак рівності на кольоровому тлі) має ті самі корені, що і слоган. Причому офіційне лого IDAHOT – рожевий трикутник зі знаком оклику і відсилає до інших сюжетів і був би доречнішим: рожевим трикутником позначали у нацистських концтаборах гомосексуальних чоловіків, оскільки гомосексуальність у Третьому Рейху була кримінальним злочином, і з 1960-х ЛГ-організації використовували трикутник як символ стигматизації, якої ці спільноти зазнавали від держави і суспільства. А як боротьба з гомофобією пов’язана з легалізацією одностатевих шлюбів, я якось слабко уявляю….
Знак рівності мав у США позначати рівність шлюбних прав для всіх, а якщо по правді – то йшлося про урівняння у правах із гетеросексуалами білих, гендерно нормативних, лояльних до держави геїв і лесбійок середнього класу. Тобто про інтерсекційність дискримінацій та їхнє подолання у цій кампанії ніби ніц не чули. Таке перенесення символів на наші простори, свідоме чи ні, підтверджує, що свій розвиток професійні та успішні активісти вбачають у виборюванні в держави неоліберальних подачок ЛГБТ-спільноті (антидискримінаційні закони + партнерства-у-майбутньому). І їм, здається, зовсім не йдеться про поліпшення умов праці, фізичну безпеку, спрощення процесу корекції статі, захист переселенців, боротьбу з сексизмом та мізогінією, асиміляцією і т. д….
Отакі пироги. Єдина надія на низові ініціативи…
Ґео
«Не все российские феминистки…»
Последнее время украинские феминистки отмечают у российских тенденцию к перфекционизму, которая на практике оборачивается бездеятельностью. «Оппозиционеры А и Б — сексисты, следовательно, ничем не отличаются от верховного вождя, а если не отличаются, нам и верховный сойдёт», — такова логика некоторых россиянок. Второе популярное обвинение: «Российские феминистки — это колониалистки».
Проблема в том, что даже проукраински настроенные феминистки порой опасаются открытых высказываний: уголовное дело могут сфабриковать даже за перепост, и трудно предсказать, кого власти завтра используют в качестве пугала. (Например, несколько лет назад музыкант Савва Терентьев был привлечён к уголовной ответственности за оскорбления в ЖЖ, а десятки блогеров меж тем размещали хейт-спичи на ту же тему, и никто на них не доносил.) Поэтому слышно в русскоязычном интернете, в основном, феминисток, одобряющих крымскую экспансию. Continue reading “«Не все российские феминистки…»”
Феминизм и проституция
Феминисток часто спрашивают, почему проблема проституции является для них одной из центральных. В том числе — и другие феминистки. Далеко не все из нас были секс-работницами, поэтому нас упрекают в присвоении дискурса этой группы.
Некоторые мужчины пишут на заборе 1, что «проституция — это плод феминизма». Например, анонимный автор плачется, что женщины обнаглели, потеряли совесть и не хотят рожать каждый год, но почему плодом феминизма является проституция, не объясняет. В досетевую эпоху мне встречался подобный гражданин. Говорил, что раньше женщины сидели по теремам, а теперь свободно продают своё тело, но при этом называл проституцию древнейшей профессией. Почему древнейшая профессия — результат современной эмансипации, ответить тоже не смог.
«Проституция — следствие свободы», — из разряда фраз, которые придумывают подлецы и повторяют невежды. Патриархалам выгодно выдавать адаптивный выбор за природный, иначе будет труднее пользоваться чужой слабостью. Continue reading “Феминизм и проституция”
Обстоятельства, пол, я
Мои обстоятельства таковы, что я родилось с вагиной, и, насколько мне известно, над моими половыми органами не проводилось никаких “корректирующих” операций. Сейчас у меня есть месячные и грудь, а когда я, относительно здоровое, сдаю кровь на клинический анализ, в ответе написано, что все показатели укладываются в референсные значения для женщин.
Мои обстоятельства таковы, что с детства меня приучали носить юбки и платья, отращивать волосы и ухаживать за ними, не слишком-то спорить с мужчинами и считать совершенно нормальным, если у меня нет успехов в “мужской” области деятельности.
Мои обстоятельства таковы, что меня презирают в той же степени, что цисгендерных женщин, для многих моя неконвенциональная внешность – достаточный повод меня не слушать, я приучено регулярно задумываться о том, являются ли мои переживания чем-то значимым, мое отучение от выученной беспомощности как раз в самом разгаре, при трудоустройстве у меня могут возникнуть проблемы просто потому, что я, по мнению работодателя, могу родить (хотя откуда ему-то знать?) и так далее и тому подобное. Когда мне приходится пешком добираться до дома ночью, мне страшно, даже если идти близко. Впрочем, меня ни разу не грабили, а когда изнасиловали, это, как, наверное, и в большинстве случаев, было не на улице. Continue reading “Обстоятельства, пол, я”
Агендеры и феминизм: точки соприкосновения
Женщин с агендерной идентичностью нередко спрашивают, зачем им феминизм. По мнению радикальных феминисток второй волны, мы, отказавшись от бинарных идентичностей, присоединяемся к угнетателям. По мнению неискушённых наблюдателей, мы уже решили свои проблемы благодаря отказу.
В особенности это касается женщин, чаще использующих в качестве нейтрального мужской, чем средний род. Нас путают с трансгендерами FtM, не догадываясь, конечно же, о существовании русскоязычной литературной традиции, начатой ещё до Гиппиус, и агрессивно сообщают, что если мы «считаем себя мужчинами», то не должны заикаться о каких-то там женских правах. Continue reading “Агендеры и феминизм: точки соприкосновения”