Хода Шльондр у Будапешті

Дафна Рачок

Субота, 14-те вересня. Після обіду площу імені Ференца Деака, що у центрі Будапешта, починають заполоняти люди в рожевому. На собі вони несуть великі барабани. За кілька хвилин звідусіль починають підтягатися ще люди. Хтось несе ватман та кольорові фломастери. Ватман відразу розкладається прямо посеред площі й на ньому починають писати гасла: «Ні -значить ні», «Звинувачуйте ґвалтівника, а не жертву», «Знищимо культуру ґвалтування!». Так активісти та активістки готуються до незвичної форми протесту – Ходи Шльондр.

Ідея Ходи Шльондр (Slutwalk), що народилась у Канаді, полягає у тому, аби винести в публічний простір повідомлення про те, що сексуальне насилля трапляється не тому, що жінки “звабливо” вдягаються, ходять пізно ввечері самі чи п’ють алкоголь. Зґвалтування – це прояв культури сексуального насилля, тієї сексистської культури, що закріплює за нами фемінні та маскулінні ролі. Вперше подібна подія відбулась в Торонто у 2011 році, після того як один поліцейський заявив, що зґвалтувань було б менше, якби жінки скромніше вдягалися. Звісно, легше перенести відповідальність за зґвалтування на жертву, замість того, аби визнати, що корені проблеми лежать глибше й боротьба з культурою зґвалтування – це боротьба проти ієрархій та нерівномірного доступу до ресурсів. Це частина загальної боротьби проти будь-яких форм дискримінації.

О 17 годині, коли на площі зібралось вже під 200 людей, організатори починаються нарешті давати сигнал до руху. Відкриває ходу людина із рожевим плакатом “Budapest Slutwalk 2013”. За нею слідує музичний колектив ROR (Rhytms of Resistance – Ритми Спротиву). Вдягені в рожево-фіолетове, вони задають тон, ритм і додають акції шарму…

Більшість з тих, кому я розповідала, що крокувала у колоні Шльондр, реагували відвертим здивуванням, мовляв, ти ж не з тих. Насправді, кожну з нас хоч раз в житті називали нецензурним «блядь», більш м’яким «повія» або зовсім відвертим «проститутка», хоча зміст слів лишається тим самим. Впевнена, що будь хто з читачок згадає не один випадок, коли про неї говорили саме в такому тоні. Когось так нарікали за незвичне відчуття стилю в одязі, інших ображали через надмірну соціальність та легкість у встановленні дружніх зв’язків. Когось так назвав хлопець, розчарований відмовою, інших ображали просто так, аби відчути контроль над іншою жінкою завдяки відчуттю фальшивого привілею судити чиюсь поведінку, якою б вона не була.

Акція тривала більше двох годин, «шльондри» обійшли майже увесь центр Будапешту. Гучні барабанні ритми спротиву символічно та фактично розривали мовчазний консенсус, що панує навколо проблеми зґвалтування та домашнього насилля. Сучасне суспільство з його патріархальними порядками звинувачує жертву у тому, що вона була зґвалтована, вважаючи, що довгі спідниці – це достатнє вирішення проблеми. Гірко розчаровувати прихильників цього методу, але пуританська модель лише поглиблює нерівність між чоловіками та жінками. Сумнозвісний канадійський поліцейський з якогось дива узявся судити жінок за їхній одяг. Можливо тому, що йому самому було соромно за власну поведінку? Звалити вину на іншу – завжди зручніше, ніж зізнатися у своїх огріхах.

Реакція перехожих на гучні барабани та голосну колону дівчат та хлопців була досить неоднозначною. Кілька жінок схвально плескали у долоні, нечисленна група дівчат навіть доєдналася до протесту. Втім, більшість жінок воліли не озиратися довкола, показуючи, ніби їх це не стосується. Чоловіки часто запитували, мовляв, до чого це все, і особисто мені було неприємно бачити у відповідь зухвалу посмішку, що б вона не виражала. Один не зовсім тверезий чоловік намагався поцілувати руку одній з учасниць ходи, після чого отримав смачний «фак» у відповідь. Цікаво, скількох ґвалтівників ми зустріли під час ходи? Скільки чоловіків з тих, хто не зважає на сакральне «Ні – значить ні!», гуляли вулицями Будапешта під час нашої ходи? Цікаво, скількох з них ми змусили замислитися?

Шкода, що Хода Шльондр відбувається так рідко, лише раз на рік. Інколи мені здається, що так повинні починатися кожні робочі будні, аби нагадати начальникам про недопустимість сексуальних домагань на робочому місці. Так повинні починатися вихідні, аби нагадати чоловікам, що їхнє задоволення не повинно обмежувати бажання (чи то пак небажання) жінок мати секс саме в той час, в тому місці, з тією людною. Ходою Шльондр повинен починатися кожен день, принаймні до того часу поки «Ні – значить ні» не стане аксіомою.

тов. Дарина та Дафна з Будапешта