Після років розгубленості й сорому я готовий більше не приховувати правду про свої бажання – і не я один
Ніколи не думав, що мені доведеться робити камін-аут і зізнаватись, що мене приваблюють жінки. Але саме в такій смішній і сумній ситуації я опинився зараз. Хоча я не бачу нічого особливого у своїй сексуальній орієнтації, більшість людей вважають її дивною.
Приблизно чотири роки тому я вчився за обміном у Тайланді – країні, котра відома своєю великою й відкритою спільнотою трансгендерів. Хоча більшість чоловіків уникала транс-жінок, я не бачив жодної різниці між ними й цис-гендерними жінками (тими, котрі народилися такими біологічно). Іншими словами, транс-жінки мені подобалися, і я провів наступні три роки свого життя у розгубленості й соромі.
Гетеронормативний світ, у якому ми живемо, успішно запевнив мене: якщо мене приваблюють трансгендерні жінки – значить, я фетишист. Я почав сумніватися у власній сексуальності й навіть у власній маскулінності. Я навіть не знав, як називається моя сексуальна орієнтація. Нарешті одного дня, після кількагодинних пошуків, я натрапив на два терміни, що описували мої відчуття. Транс-атракція і транс-орієнтація. Жоден із них не є офіційним чи загальноприйнятим, але їхнє вживання зростає, бо зростає потреба класифікувати людей, котрих приваблюють трансгендери. Коли я побачив ці слова, мене затопило відчуття полегшення: я був не сам. Я не завжди характеризую себе цими термінами, але цей ярлик допоміг відчути, що я маю місце у квір-спільноті, і допомагає іншим розуміти мою сексуальність.
Рік у Тайланді зробив його для мене другим домом, і минулої весни я повернувся на семестр навчання за кордоном. Опинившись знову серед трансгендерної спільноти, я почав думати про свою сексуальність майже щодня, і цей внутрішній конфлікт відновився. Це відбулося, коли я почав читати квір-теорію. Джулія Серано, трансгендерна активістка й письменниця, підкреслювала, що неприпустимо вважати потяг до транс-жінок фетишизмом, бо це зводить їх до рівня об’єктів-фетишів. До транс-жінок ставляться так, наче вони не варті кохання. У своїй промові під назвою “Краса в нас” Серано стверджувала: “Оскільки наша культура не вважає нас бажаними, від наших коханців і партнерів часто очікують пояснень, чому вони обрали бути з нами”. Прочитавши цю сильну промову, а також тексти багатьох інших квір-теоретиків/инь, я більше не почувався таким відсталим. Це звинувачення проти транс-атракції були смішними й недолугими – а не моя сексуальна орієнтація.
Проте я не був готовий відкритися, бо ще не усвідомлював відчайдушної суспільної необхідності цього. Я не розумів, наскільки руйнівним може бути мій сором для транс-жінок. Лише коли я закохався у трансгендерну дівчину в Тайланді, моє отруйне мовчання нарешті розтануло. Коли ми зустрілися, я подумав, що вона може бути трангендером, але не був упевнений. Незалежно від того, що могло виявитися в неї між ніг, – її впевненість, незалежність і грація надихали мене. Ми почали зустрічатися.
Ми бачилися тричі перед тим, як вона сказала про свою трансгендерність. Серце розривається, коли пригадую, як вона нервувала. Вона боялася сказати мені з двох причин. Перша була страхом розриву. Це, напевно, так боляче – коли людина, що тобі подобається, гидує тобою та уникає тебе, бо не вважає тебе “справжньою” жінкою – що б це не означало. Інший жахливо сумний страх, який ця дівчина мала побороти, був страхом за свою безпеку. Я міг накинутися на неї з нестримною люттю – з кулаками чи навіть зброєю. Це постійно трапляється із трансгендерними жінками, часто – коли єдина їхня провина полягає в тому, що вони шукають кохання. Згідно з Моніторингом убивств трансгендерів, лише 2012 р. було вбито 265 транс-людей. Так чи інакше, чі страхи змусили дівчину зібрати всю свою дивовижну силу й мужність, щоби сказати мені.
Я бачив, як по її обличчю розливається почуття полегшення, коли відповів, що мені байдуже. Ми живемо в дивному світі, якщо двоє людей, котрих тягне одне до одного, мусять робити один перед одним такі зізнання. Пізніше того вечора вона подивилася на мене і сказала: “Я почуваюся вільною”. Нарешті відкритість щодо власної сексуальності була звільненням і для мене.
То навіщо ж потрібний мій камін-аут? Я міг би легко це приховати, бо цис-гендерні жінки мені теж подобаються. Проте я вирішив бути відкритим у цьому питанні через те, як мало людей у світі не приховують свою транс-атракцію і як це мовчання впливає на стигматизацію транс-людей та їхньої сексуальності. Хоча транс-атракцію важко назвати рідкісним явищем, вона лишається прихованою: практично всі чоловіки, яким подобаються транс-жінки, досі сидять у шафі. Як результат, панує загальне уявлення, що чоловіки, котрі зустрічаються із транс-жінками, просто втратили надію на щось краще і змирилися з тим, що ця жінка – транс. Проте ми не просто погоджуємося на це; насправді транс-жінки приваблюють нас так само, як і цис-жінки, незалежно від їхньої біологічної статі.
Кілька тижнів тому, у вересні, DJ Mister Cee, відомий у хіп-хоп спільноті, був “упійманий” із трансгендерною жінкою. Після викриття й зізнання, що йому подобаються транс-жінки, він так зніяковів, що відмовився від своєї роботи на радіостанції “Hot 97”. Його транс-атракція перетворилася на скандал. Але єдина річ, яку тут можна вважати скандальною, – це те, що він спершу мусив приховувати свій потяг.
З мене досить цього сорому. Він створив огидну культуру чоловіків, яким подобаються транс-жінки і які користуються ними для сексу, але ніколи не вступають із ними у серйозні стосунки. Переважна більшість таких чоловіків спілкуються із транс-жінками лише вночі. Удень вони тікають назад до своїх гетеронормативних стосунків із цис-жінками, яких вони не соромляться. Навіть чоловіки, що перебувають у серйозних стосунках із транс-жінками, часто кажуть їм, що ніколи не зможуть познайомити їх зі своїми друзями чи родиною. Уявіть собі жінку, котра пройшла крізь пекло, щоби змінити стать і нарешті стати такою, якою вона є насправді, – тільки для того, щоб кохана людина сказала, що соромиться бути з нею. Чоловіки, котрих приваблюють транс-жінки, стикаються зі складнощами (і повірте мені, це важко); але ці складнощі в жодне порівняння не йдуть із тим, крізь що транс-жінки проходять щодня. Тому так важливо, щоби чоловіки почали виходити з шафи. Особисто я пишаюся, що мені подобаються такі сильні жінки.
Томас Метт займається глобалістикою в Університеті св. Лаврентія (St. Lawrence University). Він двічі вчився в Тайланді, де зацікавився питаннями гендеру й сексуальності.
Переклад: Марія Семашина