Про моїх чотирьох партнерів(ок)

polyamory8Текст було прислано редакції Товаришки нашою читачкою. Публікується без правок і анонімно (на прохання авторки).

Неділя, ранок. Прокидаюся від будильника, намагаюся швидче його вимкнути, щоб не розбудити партнера (А). Склянка води, 10 хвилин я вже одягнена і готова бігти додому, вирішувати справи, на які забила вчора ввечері, щоб якось розслабитись. Тихенько відчиняю двері і тут чую: “Dear, don`t want to stay for a breakfast?”. В голові: “Яка я тобі люба? Ти знаєш мене декілька днів. Може просто не можеш вимовити моє ім’я? Хм, як і я – твоє, власне…”. Але відповідаю: “Sorry, have a lot to do…sleep, it is so early”. Чую приємне “Chao, bella”, посміхаюсь у відповідь, тікаю.

Трамвай, прогулянка по ранковому місту, рідна кімната, фейсбук. Писати йому (П) чи не писати, тому, хто називає тебе любою, по-справжньому, тому, кого не бачиш постійно, бо склала своє життя інакшим чином, а раптом він не в настрої і це його засмутить? Ні, домовленість є домовленість, напишу, це ж був всього секс на одну ніч, який аж ніяк не порівняти із тим, що відбуваєтся між мною та П., якщо ми поруч. Розмова радує: ніхто не ображається, радію від відчуття свободи, поваги і розуміння. Continue reading “Про моїх чотирьох партнерів(ок)”

“Я приняла участие в изнасиловании женщины”

От коллектива Товаришки: Этот текст нам прислан анонимно и публикуется в авторской редакции. Мы хотим обратить внимание на проблему внутренней мизогинии женщин, в частности, феминисток – она и в формате интернет-дискуссий-то неприемлема, и многократно ужасней, когда принимает такие формы, как описано ниже. Пусть текст неожиданный и шокирующий – но он призывает к саморефлексии и напоминает, что ни женская социализация, ни знакомство с наработками феминизма не гарантируют свободы от воспроизведения патриархальных паттернов поведения. Даже мрачные, спорные и сложные для движения темы надо иметь смелость поднимать, осмысливать и обсуждать.

Я пишу этот текст анонимно, потому что не уверена, что все поймут, что я хотела сказать, и не хочу подвергнуться из-за этого травле. Тем не менее, я считаю, что этот мой личный опыт дает повод поговорить об очень важных вещах.

Итак, несколько лет назад я приняла участие в изнасиловании женщины. Без особенной жести, и тем не менее. Почему это кажется мне достаточно примечательным – напишу ниже, а пока просто опишу, как было дело. Continue reading ““Я приняла участие в изнасиловании женщины””

К отрицанию угнетения

Аля Скибинская

Призадумалась о том, можно ли, не желая по этическим, религиозным или еще каким-нибудь причинам присоединяться к угнетению других людей, при этом без последствий отрицать свою собственную угнетенность. Сейчас я скорее не о случаях, когда, например, женщины мило смеются над сексистскими шутками (это часто кажется более безопасной или надежной тактикой, чем конфронтация, и я сама часто к ней прибегаю, и осознанно, и неосознанно), а развернутую позицию вида “меня никто не угнетает”.

Я хочу сразу оговориться, что и в этом случае я не имею в виду никаких обвинений или пристыживаний: вряд ли кто-нибудь родился с мечтой отказываться от самозащиты в пользу солидарности с теми, кто будет на неё/ него нападать: понятно, что это происходит под давлением и когда некому и нечему прийти на помощь, причём подолгу. Continue reading “К отрицанию угнетения”

Стане краще: якщо ти, звісно, не товстун

Мені ніколи не доводилось “виходити з шафи” як товстуну.


Коли ти підліток із зайвою вагою – це всі помічають. Не лише однокласники, замалі для того, щоби навчитись тактовності, але й батьки друзів, і викладачі. Я знав, що я – товстун, бо люди казали мені, що я товстун, або прямо (недобрим словом чи ляпасом по животу), або у більш витончений спосіб (як-от коли викладач “обшукує” твій пакет із обідом, коментуючи його вміст). Я соромився свого тіла задовго до того, як склав уявлення про власну сексуальність. І навіть зараз, через багато років після того, як я вийшов з шафи як гей, мені страшно ідентифікувати себе як товстуна.

Continue reading “Стане краще: якщо ти, звісно, не товстун”

Стоя: фемінізм і я

tumblr_mrl6ltuoI91qzikspo1_1280Фемінізм, як і майже все в цьому світі (ну, окрім хіба таких очевидних речей як те, що людям корисно пити воду), є складною та неоднозначною штукою. Мені подобаються дуже багато речей у ньому, і я вдячна тим людям, які є чи були феміністками. Я маю право голосу саме завдяки фемінізму. Я відчуваю, що маю право безпечно дійти додому без чиїхось приставань (байдуже, чи насправді хтось буде свистіти мені в спину чи пробувати вхопити мене за зад) саме завдяки фемінізму. Можливість вибрати роботу «по цей бік камери» в секс-індустрії замість будь-якої альтернативної роботи я теж маю в першу чергу завдяки фемінізму. Я би хотіла окремо зазначити, що я біла, виросла в сім’ї з середнього класу та маю низку інших сприятливих характеристик. Все це наділяє мене незаслуженими привілеями в США, а чим більше привілеїв має людина — тим більше можливостей відкривається.

Мати роботу, яка передбачає публічність, означає неодмінне публічне обговорення всього в моєму житті: від політичних поглядів аж до того, яку гумку я жую. Мені говорили, що я маю бути феміністкою, що моя робота феміністична — і водночас, що я не можу бути феміністкою. Одного разу навіть сказали, що мою вагіну слід забрати в мене за злочини проти жіноцтва.

Слово «феміністка», як на мене, може мати різний зміст. Коли феміністки відстоюють права всіх людей на справедливу зарплатню, організуючи кампанії за справедливу оплату праці для жінок та чоловіків, або захищають права людей на доступну контрацепцію та аборт, я думаю, що фемінізм — це прекрасна штука. Коли ж феміністки ведуть війну з тими, хто не є біологічними жінками, або прискіпуються до жінок, які зробили «неправильний вибір», я вважаю такий фемінізм огидним. Суперечки про те, чи є використання помади актом емпаверменту, мені здаються пустими. Втім, моє незадоволення деякими перегибами фемінізму — це не та причина, через яку я не називаю себе феміністкою. Насправді мені незручно так себе називати тому, що я просто рідко займаюся діяльністю, направленою на захист жіночих прав. Хоча уникати прямої відповіді про мій фемінізм — значить тікати від реальності. Коли я тікаю від такої самоідентифікації, я наче повертаюся спиною до всіх жінок, які боролися за мої нинішні привілеї. Отже, мушу зізнатися: «Привіт, я Стоя. Я феміністка і моя політична позиція феміністична…» А от моя робота — не феміністична.

Мова йде саме про мою роботу, тому що моя мотивація працювати в порнографії — «мені просто захотілося» — зовсім не обов’язково збігається з мотивацією інших секс-робітниць. Адже не всі жінки однакові, як і не всі феміністки, не всі секс-робітниці, не всі люди та не вся секс-робота. Це треба постійно повторювати саме тому, що ми (і я також) дуже часто попадаємося в пастку хибних узагальнень. Навіть у цьому тексті я як мінімум один раз це вже зробила. Але давайте повернемося до фемінізму та його стосунку до мого вибору професії.

Ідея «вибору» — дуже підступна. Наприклад, існує різниця між тим, коли ви віддаєте ваш гаманець комусь із зарядженим пістолетом, який він приставляє до вашої голови, та тим, коли ви даєте гроші людині в якості подарунку чи з альтруїстичних мотивів. Власне, така сама різниця і між тим, щоб почати працювати в секс-індустрії через фінансову скруту та відсутність альтернативи (фактичної чи лише уявної), та тим, щоб стати секс-робітницею через свій ексгібіціонізм, бажання нового досвіду, або ж тому, що ви ну дуже-дуже-дуже хотіли мати секс з Джеймсом Діном чи Рокко Сіфредді.

Останній варіант, коли хтось обирає своєю професією секс-роботу заради самої секс-роботи, можливий саме завдяки всім тим дверям, які для нас відчинили феміністки за останні 150 років. Але мій вибір стати секс-робітницею ще не робить мене феміністкою, як і рішення прийняти знеболювальне не робить мене фармацевтом.

Я використовую своє тіло для вироблення порнографії, що орієнтована на гетеросексуалів та підтримує стандарти гендерної бінарності. Порнографії, що її виробляє компанія, основною метою якої є залучити якомога ширшу аудиторію. Я не повністю згодна зі стандартами мейнстримної порнографії чи компанії, для якої працюю, але я намагаюсь обережно їм протистояти. Я поглинаю багато калорій, бо для більшості людей виступаючі кістки тазу викликають радше співчуття, аніж збудження. Ще я постійно наношу на шкіру величезну кількість олії. На зйомках я сідаю на стілець і терпляче чекаю поки стилісти нанесуть макіяж і зроблять щось із волоссям, аби я відповідала стандартам сексуальності. Це часто включає використання накладних вій та завивку волосся. Коли макіяж і зачіска готові, я одягаю підбори, начіпаю фантастично незручну білизну та іноді трошки іншого одягу — залежно від того, кого я граю у сценах, що передують сексу.

Після того, як знято розмову, я займаюся сексом із одним чи кількома людьми, поки команда знімає це на відео. Мої сексуальні партнери на зйомках — це люди, з якими я хочу займатися сексом та, сподіваюся, люди, які також хочуть сексу зі мною. Принаймні один із них майже завжди має пеніс. Сцена розгортається у звичній послідовності. Все починається із поцілунків, які переростають у зняття одягу одне із одного. Коли вже видно геніталії, відбувається оральний секс. Секс із проникненням (особливо пеніс-вагіна) слідує наступним. У різних позах. Час від часу між пенетраційним сексом у різних позах має місце знову оральний або анальний секс. Зрештою, мій партнер кінчає. Незадовго після цього сцена закінчується, адже ця чоловіча кульмінація — природня, а сцени сексу зазвичай не вимагають закінчення чи розв’язки.

Нічого із того порнографічного матеріалу, в якому я знімаюся, не сприяє поширенню фемінізму. Навіть навпаки, це поверхова розвага, що догоджає одному з основних людських бажань. Порнографія існує і в найближчому майбутньому нікуди не дінеться. Я не вважаю, що вона веде до емпаверингу чи навпаки. Прихід на зйомки та виконання своєї роботи — це також не акт фемінізму.

Як розвага мейнстримна порнографія не більш відповідальна за просвіту глядачів у питаннях сексуального здоров’я та етикету, ніж медіакомпанія Lions Gate — за нагадування дітям про те, що це не ОК — убивати одне одного, попри те, що вони постійно бачать це в «Голодних іграх». Як у повноваження Майкла Бея чи Меган Фокс не входить нагадувати в кожному інтерв’ю, що величезні роботи з іншого всесвіту — вигадані, так само це не зобов’язання порноакторів — обговорювати комунікаційні протоколи чи отримання згоди перед початком зйомок. Я справді відчуваю потребу проговорити такі речі, так само як Джіз Лі, Денні Вілд та Джессіка Дрейк, які відчувають схожу потребу — наголосити на вже відомому в контексті того, як проходять зйомки, та додати нової інформації.

Як щодо ширшого культурного контектсу та ефектів порнографії? Я не можу не рахуватися зі звинуваченнями, що відео, в якому відразу після мінету мені вставляють у зад, може надихнути якогось чоловіка грубо вставити свій пеніс у зад свого партнера, нічого попередньо в нього не спитавши. Хай би хто це був, можна було би, напевно, нагадати про різницю між телебаченням та реальністю. На відміну від цих ідіотів, помішаних на чужих дупах, я щотижня отримую повідомлення, що бачити моє тіло чи вагіну на екрані в якості якогось секс-символу допомагає комусь почуватися більш комфортно у своєму тілі. Більше того, люди, які казали, що вони не знали, що сифіліс може передаватися навіть при правильному використанні презерватива, зараз розуміють важливість та переваги регулярного тестування та питають своїх партнерів чи партнерок про тестування попри те, що користуються бар’єрною контрацепцією.

Поки я отримую задоволення від своєї роботи, а позитивні соціальні наслідки, здається, кількісно переважають негативні — я це робитиму й далі. Але давайте тільки не вдавати, що зніматися у мейнстримному порно — це емансипативний вчинок для всього жіноцтва.
Стоя
Переклад: Дафна Рачок
Джерело

Культура згоди

medium_715436b7116c452973f774d51b984ddf

Ми знаємо, що наше сьогодення – “культура згвалтування”, так? Добре, що ми хоча б маємо слово на позначення цього явища. Так само, як і виникнення в 1970 роках терміну “сексуальне домагання”, більш недавній додаток до нього – “культура згвалтування”,  стійко закріпились у нашому щоденному лексиконі, даючи нам змогу описувати випадки, які до цього були б названі просто “життям” або “так як є”. І я не знаю, як ви, а я справді всюди (фільми, новини, музика, розмови про виховання дітей, щоденні поїздки в метро) зустрічаю приклади цього. Приклади культури згвалтування, яка є нашою повсякденною культурою. Але хіба не час почати це змінювати?

Скажіть мені, що я можу зробити, аби втекти від розмов про культуру згвалтування? Звісно, навколо мене повно обговорень про те, чого не варто робити – тобто про те, як виглядає культура згвалтування. Але я настільки рідко натикаюся на блоги, статті чи просто дискусії різного кшталту про те, що ж я маю робити – тобто про те, як же ж виглядає культура згоди. Невже згвалтування настільки всеохопне, що більшість із нас не може навіть уявити культуру згоди?

Continue reading “Культура згоди”

Твое тело – поле битвы

choice_2

Кто делает в России аборты? Кто их вообще делает? Какие-то мифические женщины?

Об этом не принято разговаривать за чашечкой чая. На вопрос «как дела?» никто тебе не ответит «вчера я сделала аборт». Об этом говорить неприлично, как в общем контексте секс-табуированности, так и в контексте подавления личных переживаний и неприемлемости обсуждения в обществе того, что тебя реально волнует.

Нежелательная беременность — явление слишком частое для пост-советской действительности. Ее причиной служит как недостаточное сексуальное просвещение в рамках контрацепции, так и патриархальное общество, стремящееся подчинить себе женщину и ее волю.

Continue reading “Твое тело – поле битвы”

Почему женщинам стоит вступать в политические организации

Долорес, “Miami Autonomy and Solidarity”

В организации “Miami Autonomy and Solidarity” (Майамская автономия и солидарность) мы проводим беседы с людьми, считающими себя “левыми”, чтобы узнать, где сходятся наши политические взгляды; также мы учимся друг у друга, чтобы найти общий язык и предложить человеку участие в деятельности нашей организации.

Несмотря на то, что в мы общались с большим количеством людей, многие из которых вступили в МАС, нашей организации ощутимо не хватает участниц женского пола. МАС уделяет первостепенное внимание набору женщин, мы продолжительное время общались с женщинами из разных слоев общества, но ни одна из них не вступила в организацию.

Например, один из наших участников регулярно разговаривал с молодой активисткой из Майами, но в определенный момент общение прекратилось. Недавно я беседовала с этой девушкой, и она призналась мне, что не чувствовала понимания со стороны ее контакта из МАС, поскольку она женщина, и он не мог понять ее точку зрения. К сожалению, таким образом мы потеряли потенциального члена организации. Потому ли она отказалась вступить в МАС, что мужчина не “понимал” ее? Если бы с девушкой беседовала я, случилось бы иначе? Может быть, это и помогло бы, но совсем немного, поскольку я считаю, что проблема не только в понимании. Я сталкивалась с подобной ситуацией во многих политических и революционных организациях. Эта проблема до сих пор актуальна для многих групп; особенно для женщин: не только в их составе, но и вне его, просто поддерживающих связи с такими организациями. Continue reading “Почему женщинам стоит вступать в политические организации”

Госпожа Сорока: Сексуальность, левое движение и моральный произвол

mistress-magpie Я давняя участница БДСМ-сообщества, и я работаю на себя как профессиональная доминатрикс, иногда – как веб-дизайнер и консультант по социальным медиа. Я также социалистка в течение всей жизни, и периодически принимала участие в деятельности групп Международного социалистического направления со своих 16 лет. Недавно мне пришло в голову, что я, возможно, должна внести какой-то полезный вклад в социалистическую мысль относительно сексуальности, феминизма и того, как социалисты должны относиться к вопросам морали. Нижеследующий текст – не аналитический документ, у меня нет опыта строгого анализа, необходимого для научных публикаций. Он задумывался как начало разговора о том, как работницы секс-бизнеса и социалисты могут продуктивно сотрудничать, и описывает мои первые предварительные соображения. Continue reading “Госпожа Сорока: Сексуальность, левое движение и моральный произвол”

Капіталізм, квір та життя з ВІЛ/СНІД

Ані радикальні квіри, ані анархісти не приділяють цій темі достатньо уваги. Про те, що я ВІЛ-позитивний я дізнався 2009 року, хоча сероконвертований 1 скоріше за все вже 2008. Діагноз СНІД мені поставили 2011 року. Я почуваюся доволі добре, адже в порівнянні з жертвами СНІДу в іншому місці в інший час, мені пощастило. Різна боротьба дає різний досвід, ВІЛ-інфікованій людині жити в умовах капіталізму доволі важко. Коли йдеться про ВІЛ і СНІД, не говорити про капіталізм неможливо. Continue reading “Капіталізм, квір та життя з ВІЛ/СНІД”

Notes:

  1. Сероконверсія – виникнення у плазмі крові специфічних антитіл у результаті зараження. Також це слово вживається на позначення тестування на ВІЛ, а слово “сероконвертований” – на позначення інфікування ВІЛ.