Товаришка

Хаус: Ты построишь всю свою жизнь на том, что оказалась с кем-то в одной комнате?

Ив: Я построю этот момент на том, что оказалась с кем-то в одной комнате. Это и есть жизнь. Серия комнат. Из того, с кем мы оказываемся в каких-то комнатах, и состоит наша жизнь.

“Один день, одна комната”, House M.D.

В процитированном эпизоде сериал House M.D. отходит от стандартной формулы: “1) Хаус ставит ошибочный диагноз, но думает, что прав; 2) Хаус снова ставит ошибочный диагноз, но думает, что прав; 3) Хаус ставит верный диагноз”.

В больницу попадает изнасилованная женщина, встречает Хауса и отказывается рассказывать о своей травме кому-то, кроме него. Хаус озадачен, поскольку здесь нет пациента, которому он мог бы поставить неверный диагноз. Он пытается избежать ответственности, но в конце концов они начинают длинный разговор и каждый находит в нем небольшое утешение. Никакой медицинской загадки, просто человеческий разговор.

В какой-то момент, даже, может быть, не раз, вы окажетесь в комнате с кем-то, кто сообщит вам о своей травме: изнасиловании, домашнем насилии, торговле людьми, суициде и т.п. Вы можете впасть в ступор или запаниковать. “Что мне делать?” Вы можете не знать этого человека или не хотеть его знать. Вы можете захотеть уйти и не возвращаться. А если это ваш отец или подруга? Возможно, вы уйдете, а возможно, нет. Чтобы я могла объяснить ситуацию (и потому что мне нечего вам сказать, если вы не останетесь), давайте предположим, что вы остались. Что теперь? (Убедитесь, что они хотят поговорить с вами, а не ищут внешней заботы). Continue reading “Быть человеком: что говорить людям с травмой”

 Джанані Баласубраманіан

Час від часу, коли я намагаюсь пояснити, що я – поліамурна, мене питають, чи я читала “Етику блядства” (“The Ethical Slut: A Guide to Infinite Sexual Possibilities”, у рос. перекладі – “Етика блядства” – книга Досі Істон та Джанет Гарді, в якій розмірковується про не-моногамний стиль життя та дається кілька практичних порад щодо того як можна організувати довготривалі не-моногамні стосунки). Я відповідаю, що проглядала її. Натомість, я часто думала про те, що варто написати щось аналогічне, на кшталт “До біса проблематичне блядство”. Звісно, ми всі постійно лажаємо, коли йдеться про зустрічання/романтику/кохання. Це все постійне навчання. І я сподіваюсь, що при черговій лажі, завжди є простір для того, аби бути розуміючими й лагідними одне до одного: якщо, звісно, не йдеться про ситуацію насильства. Але цей текст про інше. Поліамурність не може бути радикальною практикою без аналізу владних відносин, що виникають між усіма залученими. Так само, поліамурність не вичерпується відвертістю та комунікабельністю із численними друзями, партенр(к)ами, коханками й коханцями тощо. Ми маємо бути свідомими щодо системи домінування, в якій виникають ці стосунки, та що зустрічання чи інші види стосунків (з однією людиною чи багатьма), можуть образити чи ранити інших. Наші інтимні політики, зазвичай, – найпотаємніша частина нас, і тому (пере)осмислювати їх – важка робота. Але я подумала, що можна почати розмову із того, щоб розвінчати поліамурність як практику, що “радикальніша за твою”. Отже, ось невеличкий список порад з поліамурності, які допоможуть уникнути пригнічення та страхів. Continue reading “Дев’ять стратегій для поліамурності без пригнічення”

Если что я и поняла к своим 27, почти 28, так это то, что счастье достигается через взятие ответственности за свои потребности, желания и телодвижения, через храбрость, достаточную для общения и взаимообмена с другими, через ответное понимание чувств и мечтаний других людей. Это называется личной ответственностью; чем-то, что сложно получить в мире, где ее не хватает. Как мы можем ответственно относиться к нашим потребностям? Continue reading “Феминистская диалектика и политика личной ответственности”