Усе більше тих, хто називає себе асексуалами, наполягають, що їхня байдужість до сексу – не патологія, а “орієнтація”, як гомосексуальність. Проте деякі експерти кажуть, що, замість заспокоювати себе цим ярликом, “амебам” варто звернутися по допомогу.
Підлітком Джулі Сондра Декер проводила багато часу в гаражі зі своїм хлопцем. Її мати, зрозуміло, ставилася до цього підозріло. “Вона звинуватила мене, що ми там постійно цілуємося, хоча насправді ми просто грали в настільний теніс, – каже Джулі – зараз їй 27, вона письменниця і продавчиня у книгарні в Ґейнсвілі, Флоріда. – Я пояснила, що насправді навіть не вважала, ніби цілуватися весело. Пам’ятаю, мати спитала: ‘Це нічого в тобі не збуджує?’ Я сказала, що для мене це нічого не означає, і до того ж насправді досить огидно. Перед коледжем вона повела мене до лікаря зі скаргою, що я не виявляю ‘нормального’ інтересу до протилежної статі. Лікарі відповіли їй, що тут нема через що хвилюватися, – каже Джулі. – Я думаю, вона досі намагається зрозуміти, чи я не прихована лесбійка”.
Сьогодні Джулі активно спілкується з іншими людьми, має величезне коло друзів – і досі жодного інтересу до поцілунків або того, до чого вони можуть вести. “Більшість моїх друзів – чоловіки, – каже вона, – я просто дійсно не хочу мати їх поруч із собою в той спосіб”.
Чи Джулі коли-небудь хвилювалася через це, як її мати? “Ні. Я просто так почуваюся, це як ‘я люблю жовтий колір’. Це не може бути неправильним, тому що я так почуваюся”, – безапеляційно каже вона. На своїй веб-сторінці Джулі висловлюється навіть більш виклично: “Я знаю, що я не нормальна, і це мене не хвилює”. Вона називає себе “нон-сексуалкою”: “Тому що ‘асексуал’ звучить, як ‘амеба’, а ‘анти-сексуал’ – так, наче я проти сексу взагалі, а це не правда. Секс – це добре, доки я не маю брати в ньому участі”.
Незалежно від того, чи називають вони себе а-, нон- чи антисексуалами (чи навіть “амебами“), усе більше людей, як Джулі, вважають свою байдужість до сексу не проблемою, не патологією, але радше окремою орієнтацією, як гомо- чи бісексуальність: зі своїми історіями камін-аутів, слоганами, онлайн-спільнотами, своїм маніфестом, товарами й чималим почуттям гордості. Цей мікрорух із неофіційним онлайн-штабом на сайті “Мережа Видимої Асексуальності та Освіти” (AVEN) здобув і видимість, і послідовників після останньої осені, коли у статті в журналі “Journal of Sex Research” було опубліковано переглянуті дані британських опитувань: 1% людей повідомили, що ніколи не відчували жодного сексуального потягу.
“Я думаю, це добре – казати, що для деяких осіб асексуальність є дійсно сексуальною орієнтацією, замість того, щоб називати її проблемою чи хворобою: це передбачає, що асексуальність – одна з різних варіацій людської сексуальності”, – каже автор дослідження Ентоні Богерт, професор охорони здоров’я та психології в Університеті Брок у Сент-Кетерінс, Онтаріо; сфера наукових інтересів Богерта – походження сексуальної орієнтації. Це виграшна ситуація для всіх, зазначає він, додаючи: “Якщо казати, що в суспільстві існує широкий спектр сексуального вираження, і деякі люди – асексуальні й задоволені, тоді навіть сексуальні люди відчуватимуть менше тиску бути супер-сексуальними істотами. Бо вони думатимуть: ‘Знаєте що, в того хлопця ніколи не було сексу, і він видається доволі щасливим – напевно, якщо я матиму секс лише тричі на місяць, зі мною теж усе буде добре”.
Але деякі експерти вбачають потенційно руйнівний зворотний бік такого зеленого світла для асексуалів, що пишаються собою: науковці занепокоєні, що “свіжосхвалені” асексуали, з головою поринаючи в суспільне визнання, можуть надто швидко (і з полегшенням) визначити свій стан як “орієнтацію” і куплять собі футболку “Я асексуал” раніше, ніж повністю з’ясують, що вони могли б отримати від сексу.
“Я не думаю, що багатьох людей – котрі можуть бути розгублені щодо сексуальності, чи боятися сексуальності, або котрі ніколи досі не відчували сексуального потягу й сексуального задоволення, або пережили сексуальну травму, – треба заохочувати визначати себе як ‘асексуалів’, – каже Алін Золдброд, психологиня і сексотерапевтка з Бостонського району, авторка книги “Розум сексу: Як ваше дитинство сформувало ваше сексуальне життя і що з цим робити“. – Я хвилююся за тих хлопців і дівчат, чоловіків і жінок, які знайдуть ‘асексуальський’ веб-сайт і приймуть свою асексуальність як ідентичність, навіть не намагаючись зрозуміти її походження. Деякі з цих людей потребують допомоги”.
Що в точності значить бути “асексуалом”? Якщо ти морський анемон, це означає, що ти репродукуєшся без поєднання чоловічих і жіночих гамет. Якщо ти людина, це означає, по суті, що ти не відчуваєш сексуального потягу ні до чоловіків, ні до жінок. Загалом ти не психуєш і не панікуєш через секс, ти радше повністю щодо нього нейтральна, можливо, трохи збентежена, не розуміючи, через що весь цей шум. “Коли хтось заводить розмову про секс, я починаю думати: ‘Мені треба переставити ту лампу, або я могла би прийняти непогану гарячу ванну, зробити собі бутерброд і подивитися на відіку “Зустріч двох сердець” – я не дивилася цей фільм уже давно’, – каже Деббі, 47 років, котра називає себе асексуалкою і працює в торгівлі в північному Вісконсіні; вона побажала не вказувати своє прізвище, щоб захистити особисте життя. – Секс просто не високо в моєму списку пріоритетів”.
Люди з таким розладом, як статева відраза, навпаки, можуть стикатися з тривогою чи приступами паніки в ситуації сексу. Люди з гіпоактивним сексуальним потягом мало або зовсім не цікавляться сексом чи сексуальними фантазіями без жодного зовнішнього пояснення (яким могло би бути вживання антидепресантів, котрі можуть послабити статеве бажання) для цього стану (в обох цих випадках те, що пацієнта/ку – або його/її парнера/ку – непокоїть така ситуація, є необхідним, щоб діагностувати “розлад”). Для тих, хто страждає від обох цих розладів, зазвичай існують “до” і “після”: вони мали лібідо, але зараз воно зникло або ховається.
Асексуали також відрізняють себе від тих, хто дотримується безшлюбності, адже вона вважається добровільною. “Асексуальність – це не вибір, – каже засновник AVEN Девід Джей, 22 років, який працює в освітній некомерційній організації в Сан-Франциско. – Я ніколи не сідав і не вирішував, що буду асексуалом”.
Проте Джей вирішив, коли зробив камін-аут як асексуал, що він не буде просто чекати, доки в нього з’явиться сексуальне бажання. “Я досі відкритий до ідеї, що це може змінитися; я просто не чекаю, що це станеться”, – каже він. Джей, котрий почав називати себе асексуалом, коли був у середній школі, розповідає, що має багато близьких друзів, закохується і в чоловіків, і в жінок (більше прагнучи бачити їх 24 години на добу, 7 днів на тиждень, ніж бачити їх голими) і любить дивитися з друзями “Секс і місто” в якості антропологічного дослідження – засобу поспостерігати, як живуть решта 99%. Джей ніколи не мав статевого акту (“Мені не подобається слово ‘незайманий’, – каже він, – бо воно має на увазі, що я невинний і ще не мав сексу, а це неправда”), він час від часу мастурбував і відробив свою долю поцілунків. “У мене була така собі змішана реакція на це, бо я люблю обніматися, і поцілунки в багатьох відношеннях подібні до цього – але не обов’язково приємніші”, – зізнається він.
Ті, хто визначають себе як асексуали (або використовують, як Джулі, один зі споріднених термінів), повідомляють про різноманітні соціальні – й навіть сексуальні – досвіди. Деякі, як Джулі, мають безліч друзів, але не зацікавлені в більш-ніж; деякі люблять обійматися, інші не в захваті від доторків узагалі. Деякі відчувають романтичний потяг і шукають близької, хоча й не фізичної, прив’язаності. Деякі мастурбують, але не зацікавлені в тому, щоб ділитися любов’ю. Деякі вважають себе геями, лесбійками чи бі (це ніби “Якби я мав/ла секс, він був би з…”). Водночас інші мають сексуальний досвід, незважаючи на самих себе (скажімо, намагаючись задовольнити партнера/ку). Фактично, як припустило останнє дослідження в Університеті Індіани (хоча й попереднє й базоване на обмежених даних), асексуалів визначає радше нестача інтересу до сексу, ніж нестача досвіду в ньому (висловлюючись менш науково, це не люди, які просто не можуть трахнутись). Багато асексуалів одружуються, хоча не завжди з чудовими результатами. “Я погоджувалася з будь-якими сексуальними очікуваннями, які мав мій чоловік, – каже Деббі. – Єдиний раз, коли я активно брала в цьому участь чи хотіла цього, був тоді, коли мій біологічний годинник вимкнувся і я вирішила, що хочу мати дитину”. Деббі каже, що сексуальна роз’єднаність була не єдиною причиною, чому її шлюб закінчився, – але все-таки однією із цих причин.
Саме доросла дочка Деббі знайшла інформацію про асексуальність у мережі та познайомила свою маму з “Гаванню для Людини-Амеби“. Хоча Деббі каже, що не соромиться, має багато друзів (котрі знають про її орієнтацію) і навіть “відкрита” зі своїми співробітниками/цями, участь у сайті стала для неї зовсім новим досвідом. “Приємно знати, що ти не сама, – зізнається вона, – що ти не одна свічка на вітрі”.
Девід Джей запустив AVEN — який зараз, за його словами, має близько 100 активних учасників, а також набагато більше “мовчазних” відвідувачів і випадкових гостей – у 2002 р., щоб запропонувати асексуалам подібний досвід належності до групи. “Ми тут в AVEN просто чудово обходимося без сексу, – каже він. – У світі, який надає великого значення сексуальності, легко відчути, що потрібний секс, щоби бути щасливим. Але це не так. Асексуальність – не розлад, і тут не треба шукати ‘причину’ та ‘ліки'”. Завдяки цьому наголосові на “воно не зламане”, каже він, “є багато людей, для яких знайти цей сайт стало дійсно сильним досвідом. Вони шукали спосіб сказати ‘Я не зацікавлений у сексі, і це нормально, я не маю змушувати себе чи повністю відрізати себе від інших’. Це місце, де люди можуть знайти визнання”.
Деякі експерти вважають: можливо, принаймні деякі асексуали так “зроблені” від народження – що коли дійшло до поширення бажання, біологія просто впустила їх на найнижчий край кривої нормального розподілу. Але не всі такі доброзичливі. “Для мене сказати, что якісь люди ‘асексуальні’, рівноцінно тому, щоби сказати, що вони не люди, – твердить Барнабі Беррет, сексотерапевт у Детройті та президент Американської асоціації сексуальних педагогів, консультантів і терапевтів. – Я глибоко критично ставлюся до ідеї, що ‘асексуальність’ – це ‘орієнтація’, або що це якась незмінна властивість, із якою люди народжуються. Основні цеглинки сексуальної поведінки є в кожного. Справжнє питання про те, що ви описуєте як ‘асексуальність’, – яка історія могла змусити когось довести себе до такої закритості?”
Проте головна занепокоєність серед експертів – не суперечка про природу vs. виховання. Це радше страх, що ті, чию приховану сексуальність можна виростити, пояснять свою асексуальність “природою” й залишать усе як є. “Якщо хтось каже: ‘Мені добре так, як є зараз, і ви маєте дати мені спокій’, – ви мусите це поважати, навіть якщо існує можливість, що колись вони відчують статевий потяг”, – каже Джой Девідсон, клінічна психологиня й сексотерапевтка в Сіеттлі та Нью-Йорку, авторка книги “Безстрашний секс“. Проте, за її словами, “звалювати в купу всіх, зараховувати кожного, хто каже: ‘Я не відчуваю потягу’, – до однієї категорії, котра легко піддається нормалізації, – здається мені у кращому випадку передчасним, і безвідповідальним – у гіршому”.
“З одного боку, ми визнаємо тих людей, котрі можуть від народження бути позбавленими потягу до інших, – каже Денніс Сагрю, асоційований клінічний професор психіатрії в Медичній школі Університету Мічігану, співавтор книги “Секс важить для жінок”. – Але небезпека полягає в тому, що цим ми можемо створити тиху гавань для деяких інших персонажів – із проблемами, котрі можна вирішити. Ми можемо відбити в них бажання шукати допомоги, котра могла би щось змінити”.
Які проблеми можуть лежати в основі асексуальності – і яку саме “допомогу” вони втрачають? Що ж, ніхто не стрибає до висновку, що вони потребують якогось різновиду огидного репрограмування; немає також – поки – якоїсь пігулки для швидкого відновлення лібідо. І звісно, ця асексуальність може мати не єдину причину, котру було б легко ідентифікувати. Але є деякі сфери, з дослідження яких експерт може почати одразу. Насамперед, ендокринне тестування в деяких випадках показує низький рівень андрогенів (таких, як тестостерон), що може зменшувати сексуальне бажання – і що можна, теоретично, лікувати за допомогою гормоно-замінної терапії. Деякі можуть мати такий розлад, як хронічна тривожність, через котрий у голові вирує стільки думок, що просто не лишається місця для сексу (в цьому випадку ліки проти тривожності можуть бути частиною лікування, але це зменшить вагу факторів, котрі відволікають від сексу, – а не відновить саме бажання). Інші, можливо, мають м’які або недіагностовані форми таких синдромів, як синдром Аспергера, через який людина почувається незручно в усіх різновидах особистого контакту.
Сексуальне коротке замикання може спричинити також дитяча травма – котра, за словами експертів, часто має набагато тонші форми, ніж конкретний досвід статевого насильства чи навіть, приміром, батьківське попередження, що онаністи спершу сліпнуть, а тоді потрапляють до пекла. “Ставати сексуальною людиною – це тривалий і складний процес, і багато речей у родині має йти правильно, щоб дитина пов’язала сексуальність із любов’ю, – каже Алін Золдброд. – У мене було кілька пацієнтів, котрі прийшли на лікування асексуальними й геть збентеженими, тому що походили з ‘хороших’ родин. Але при ближчому розгляді виявилося, що не вистачало певних необхідних складових: ці пацієнти отримали добре піклування в практичному сенсі – вони були нагодовані, вдягнуті, відіслані до школи – але батьки ніколи лагідно не торкалися їх. Їхні тіла просто ніколи не відчували фізичного задоволення, котре вони пов’язали б із емоційним задоволенням від стосунків із кимось”.
У цьому полягає, за словами експертки, її головний закид асексуально-позитивному “рухові”. “Він припускає, що стати сексуальним легко і просто, і що якщо сексуальні почуття й потяги не виникають ‘самі собою’, то їх і не має бути”, – каже вона. За її словами, треба вчитися бути сексуальним, і багато людей, котрі щось пропустили у формотворчі для сексуальності роки, насправді можуть наздогнати завдяки сексотерапії – хоча точно не одразу. Золдброд описує одну жінку, котра витратила рік, поки вчилася – від чухання до насолоди доторком: окрім частих візитів до терапевтки на самоті та з чоловіком, “її чоловік мусив відмовитися від статевих зносин і просто місяцями торкатися її несексуально, щоб вона могла розвинути свої природні приємні відчуття від доторків і тоді пов’язати їх зі своїм коханням до нього – і зрештою, пізніше – із сексом. Наприкінці, – каже Золдброд, – коли вона відчула сексуальне задоволення й сексуальне бажання, вона сказала: ‘Я не вірю, що це те саме моє тіло’. Її життя глибоко змінилося – на краще”.
Девід Джей у відповідь питає, чому секс сам по собі вважається заповітною метою. “Питання не в тому, чи можна зробити асексуальних людей сексуальними за допомогою терапії чи ліків, питання в тому, чи вони хочуть цього і чи це зробить їхнє життя кращим, – каже він. – Якщо комусь просто не подобається секс, то можливо, – а можливо, й ні – що легше просто обходитися без нього, ніж проходити тривалий і дорогий процес терапії. Якщо, з одного боку, їхні проблеми із сексом пов’язані з проблемами з такими речами, як близькість і вразливість, то ці проблеми спільні і для асексуальних, і для сексуальних людей, і вони з однаковою ймовірністю звернуться по допомогу. На мою думку, справа не в тому, щоб дати людям доступ до здорового сексуального життя – справа в тому, щоб дати їм доступ до здорових стосунків, а тоді дозволити самим вирішувати, чи хочуть вони доповнювати їх сексом”.
Здається, саме такий шлях обрала Деббі – і збирається лишатися на ньому. “Я можу йти далі зі стадом і брехати собі й людям довкола мене, але я не хочу, бо дійшла до точки в житті, де бажаю бути чесною з собою, де бути мною – нормально, – каже вона. – Я уявляю, що колись буду маленькою старенькою бабусею з купою котів – але це буде мій вибір”.
Переклад: Марія Семашина