Щокілька тижнів я отримую листа від колеги, приятеля чи студента, де вони питають, якому займеннику я віддаю перевагу. Зараз я існую переважно під іменем Джек, хоча деякі родичі й люди, котрі знають мене дійсно давно, досі називають мене Джудіт. Також є кілька людей, моя сестра зокрема, які звертаються до мене “Джуд”. Я міркував над тим, щоб відмовитися від “Джека” на користь “Джуда” і спробувати таким чином стисло виразити амбівалентність імені в чіткішій опозиції “Джудіт – Джуд”. Але згодом знову – незважаючи на мій характер і мої політичні погляди – щойно доходить до займенників, я трохи гублюся. Це суперечить моїм інстинктам і загалом моїм звичкам: я не прибічник компромісів, ні політичних, ні соціальних, ні в тому, що стосується культури, квірності, фемінізму чи маскулінності. Я людина твердих поглядів – то чому, чому ж я досі такий неакуратний із займенниками?
Отже, кілька причин: по-перше, я не проходив крізь зміну статі в жодному стислому сенсі, і є точно багато відмінностей між моїм гендером і гендером чоловіка-трансгендера на гормонах. По-друге, постійне хитання між “він” і “вона” певним чином відбиває те, чим є зараз мій гендер. Не те щоб я часто однозначно був “нею”, але й однозначно “ним” я теж буваю рідко. По-третє, я думаю, мої непевні, з точки зору гендеру, займенники добре відповідають відмові якось розв’язати цю гендерну амбівалентність, що стала для мене своєрідною ідентичністю.
Я спостерігаю, як мої друзі, одне за одним, проходять крізь зміну статі, переважно перетворюючись із бучів на трансгендерних чоловіків, і я питаю себе, чи не сиджу я просто на паркані, з якого боюсь зістрибнути. Але дійсно, як справжній середньофоб, я не думаю, що прийом гормонів протягом якогось тривалого часу, навіть у малих дозах, буде для мене чимось правильним. Операція на грудях? Так, будь ласка, але знову ж, чи не зробить це навіть складнішим для мене користування жіночою роздягальнею в басейні чи спортзалі (а я плаваю чи тренуюся практично щодня, тому про це дійсно варто подумати)? Отже, змінити стать і жити в імпровізованому просторі трансгендерності з його вічним становленням?.. Ні, дякую.
Так, я буду як Бартлбі (персонаж Г. Мелвілла, службовець-переписувач і дивак. – прим.перекл.), цей прекрасний і сумний приклад “відмовника”, котрий не побажав пояснювати свою відмову працювати, підкорятися й навіть спілкуватися; я волію не змінювати стать. Я волію не прояснювати те, що за визначенням має лишатись у півтемряві. Я волію не визволяти людей із їхніх гендерних труднощів, але я тим не менше дуже ціную, коли вони просять про це.
Я досі користуюся жіночими вбиральнями й уникаю будь-яких контактів на вході й виході. Якщо хтось виглядає налякано, коли бачить мене, я кажу “перепрошую” й дозволяю своєму “ніжному” голосу виказати мій гендер. Якщо хтось виглядає сердито, я йду геть, але найчастіше я просто не зважаю на те, що відбувається навколо у вбиральні й роблю те, навіщо туди прийшов.
Мені хотілося б, щоби більше людей поводилося, як син моєї партнерки (йому 9 років), і просто питало, ввічливо й без осуду, кому який займенник більше подобається, – цей хлопчик рідко припускає й часто питає. Мені також хотілося б, щоби більше людей могло адаптуватися до системи займенників, базованої на гендері, а не статі, на комфорті, а не біології, на припущенні, що у світі є багато гендерованих тіл, а “чоловіче” й “жіноче” навіть близько не здатні класифікувати їх усі.
Тому, якщо ви цікавитесь, які займенники щодо мене використовувати, й хотіли б вирішити це для себе раз і назавжди – я нічим не можу вам допомогти. Але якщо ви, як Об’єднане Королівство в 1980-х рр., готові відмовитися від “імперіалістичних” систем виміру на користь нової метричної системи, – тоді знайте, що мій гендер – у найкращому випадку, довільний, непевний і артикульований помилково частіше, ніж правильно; нерозкладний і вічно змінний.
І p.s.: ніколи, ніколи не називайте мене разом із кимось іншим, хто, на перший погляд, має жіноче втілення, “ЛЕДІ”!
Переклад: Ґео Шаровара