Стоя: фемінізм і я

Фемінізм, як і майже все в цьому світі (ну, окрім хіба таких очевидних речей як те, що людям корисно пити воду), є складною та неоднозначною штукою. Мені подобаються дуже багато речей у ньому, і я вдячна тим людям, які є чи були феміністками. Я маю право голосу саме завдяки фемінізму. Я відчуваю, що маю право безпечно дійти додому без чиїхось приставань (байдуже, чи насправді хтось буде свистіти мені в спину чи пробувати вхопити мене за зад) саме завдяки фемінізму. Можливість вибрати роботу «по цей бік камери» в секс-індустрії замість будь-якої альтернативної роботи я теж маю в першу чергу завдяки фемінізму. Я би хотіла окремо зазначити, що я біла, виросла в сім’ї з середнього класу та маю низку інших сприятливих характеристик. Все це наділяє мене незаслуженими привілеями в США, а чим більше привілеїв має людина — тим більше можливостей відкривається.

Мати роботу, яка передбачає публічність, означає неодмінне публічне обговорення всього в моєму житті: від політичних поглядів аж до того, яку гумку я жую. Мені говорили, що я маю бути феміністкою, що моя робота феміністична — і водночас, що я не можу бути феміністкою. Одного разу навіть сказали, що мою вагіну слід забрати в мене за злочини проти жіноцтва.

Слово «феміністка», як на мене, може мати різний зміст. Коли феміністки відстоюють права всіх людей на справедливу зарплатню, організуючи кампанії за справедливу оплату праці для жінок та чоловіків, або захищають права людей на доступну контрацепцію та аборт, я думаю, що фемінізм — це прекрасна штука. Коли ж феміністки ведуть війну з тими, хто не є біологічними жінками, або прискіпуються до жінок, які зробили «неправильний вибір», я вважаю такий фемінізм огидним. Суперечки про те, чи є використання помади актом емпаверменту, мені здаються пустими. Втім, моє незадоволення деякими перегибами фемінізму — це не та причина, через яку я не називаю себе феміністкою. Насправді мені незручно так себе називати тому, що я просто рідко займаюся діяльністю, направленою на захист жіночих прав. Хоча уникати прямої відповіді про мій фемінізм — значить тікати від реальності. Коли я тікаю від такої самоідентифікації, я наче повертаюся спиною до всіх жінок, які боролися за мої нинішні привілеї. Отже, мушу зізнатися: «Привіт, я Стоя. Я феміністка і моя політична позиція феміністична…» А от моя робота — не феміністична.

Мова йде саме про мою роботу, тому що моя мотивація працювати в порнографії — «мені просто захотілося» — зовсім не обов’язково збігається з мотивацією інших секс-робітниць. Адже не всі жінки однакові, як і не всі феміністки, не всі секс-робітниці, не всі люди та не вся секс-робота. Це треба постійно повторювати саме тому, що ми (і я також) дуже часто попадаємося в пастку хибних узагальнень. Навіть у цьому тексті я як мінімум один раз це вже зробила. Але давайте повернемося до фемінізму та його стосунку до мого вибору професії.

Ідея «вибору» — дуже підступна. Наприклад, існує різниця між тим, коли ви віддаєте ваш гаманець комусь із зарядженим пістолетом, який він приставляє до вашої голови, та тим, коли ви даєте гроші людині в якості подарунку чи з альтруїстичних мотивів. Власне, така сама різниця і між тим, щоб почати працювати в секс-індустрії через фінансову скруту та відсутність альтернативи (фактичної чи лише уявної), та тим, щоб стати секс-робітницею через свій ексгібіціонізм, бажання нового досвіду, або ж тому, що ви ну дуже-дуже-дуже хотіли мати секс з Джеймсом Діном чи Рокко Сіфредді.

Останній варіант, коли хтось обирає своєю професією секс-роботу заради самої секс-роботи, можливий саме завдяки всім тим дверям, які для нас відчинили феміністки за останні 150 років. Але мій вибір стати секс-робітницею ще не робить мене феміністкою, як і рішення прийняти знеболювальне не робить мене фармацевтом.

Я використовую своє тіло для вироблення порнографії, що орієнтована на гетеросексуалів та підтримує стандарти гендерної бінарності. Порнографії, що її виробляє компанія, основною метою якої є залучити якомога ширшу аудиторію. Я не повністю згодна зі стандартами мейнстримної порнографії чи компанії, для якої працюю, але я намагаюсь обережно їм протистояти. Я поглинаю багато калорій, бо для більшості людей виступаючі кістки тазу викликають радше співчуття, аніж збудження. Ще я постійно наношу на шкіру величезну кількість олії. На зйомках я сідаю на стілець і терпляче чекаю поки стилісти нанесуть макіяж і зроблять щось із волоссям, аби я відповідала стандартам сексуальності. Це часто включає використання накладних вій та завивку волосся. Коли макіяж і зачіска готові, я одягаю підбори, начіпаю фантастично незручну білизну та іноді трошки іншого одягу — залежно від того, кого я граю у сценах, що передують сексу.

Після того, як знято розмову, я займаюся сексом із одним чи кількома людьми, поки команда знімає це на відео. Мої сексуальні партнери на зйомках — це люди, з якими я хочу займатися сексом та, сподіваюся, люди, які також хочуть сексу зі мною. Принаймні один із них майже завжди має пеніс. Сцена розгортається у звичній послідовності. Все починається із поцілунків, які переростають у зняття одягу одне із одного. Коли вже видно геніталії, відбувається оральний секс. Секс із проникненням (особливо пеніс-вагіна) слідує наступним. У різних позах. Час від часу між пенетраційним сексом у різних позах має місце знову оральний або анальний секс. Зрештою, мій партнер кінчає. Незадовго після цього сцена закінчується, адже ця чоловіча кульмінація — природня, а сцени сексу зазвичай не вимагають закінчення чи розв’язки.

Нічого із того порнографічного матеріалу, в якому я знімаюся, не сприяє поширенню фемінізму. Навіть навпаки, це поверхова розвага, що догоджає одному з основних людських бажань. Порнографія існує і в найближчому майбутньому нікуди не дінеться. Я не вважаю, що вона веде до емпаверингу чи навпаки. Прихід на зйомки та виконання своєї роботи — це також не акт фемінізму.

Як розвага мейнстримна порнографія не більш відповідальна за просвіту глядачів у питаннях сексуального здоров’я та етикету, ніж медіакомпанія Lions Gate — за нагадування дітям про те, що це не ОК — убивати одне одного, попри те, що вони постійно бачать це в «Голодних іграх». Як у повноваження Майкла Бея чи Меган Фокс не входить нагадувати в кожному інтерв’ю, що величезні роботи з іншого всесвіту — вигадані, так само це не зобов’язання порноакторів — обговорювати комунікаційні протоколи чи отримання згоди перед початком зйомок. Я справді відчуваю потребу проговорити такі речі, так само як Джіз Лі, Денні Вілд та Джессіка Дрейк, які відчувають схожу потребу — наголосити на вже відомому в контексті того, як проходять зйомки, та додати нової інформації.

Як щодо ширшого культурного контектсу та ефектів порнографії? Я не можу не рахуватися зі звинуваченнями, що відео, в якому відразу після мінету мені вставляють у зад, може надихнути якогось чоловіка грубо вставити свій пеніс у зад свого партнера, нічого попередньо в нього не спитавши. Хай би хто це був, можна було би, напевно, нагадати про різницю між телебаченням та реальністю. На відміну від цих ідіотів, помішаних на чужих дупах, я щотижня отримую повідомлення, що бачити моє тіло чи вагіну на екрані в якості якогось секс-символу допомагає комусь почуватися більш комфортно у своєму тілі. Більше того, люди, які казали, що вони не знали, що сифіліс може передаватися навіть при правильному використанні презерватива, зараз розуміють важливість та переваги регулярного тестування та питають своїх партнерів чи партнерок про тестування попри те, що користуються бар’єрною контрацепцією.

Поки я отримую задоволення від своєї роботи, а позитивні соціальні наслідки, здається, кількісно переважають негативні — я це робитиму й далі. Але давайте тільки не вдавати, що зніматися у мейнстримному порно — це емансипативний вчинок для всього жіноцтва.
Стоя
Переклад: Дафна Рачок
Джерело