Анархо-феміністичні маніфести з Чикаго та Кембриджу (1971)

tumblr_m0kcurCdir1roos5xo1_500

Обидва тексти було написано 1971 року. Перший маніфест належить чиказькій анахо-феміністичній групі, другий (заява) – масачусетському анархо-феміністичному колективу “Чорна роза”. Вперше тексти з’явились у першому номері журналу Siren – A Journal of Anarcho-Feminism, що видавався у Чикаго. Також обидва тексти були опубліковані як памфлет сіетлською секцією Соціальної Революційної Анархістської Федерації.

Хоча авторки маніфестів ідентифікують себе як анархо-феміністки, в обох текстах присутній “присмак часу” – нотки радикального й сепаратистського фемінізму, який на кінець 1960-х та початок 1970-х років був дуже поширеним. Ми можемо не в усьому погоджуватися із авторками маніфестів  – але вважаємо за необхідне перекласти та опублікувати тексти як документи епохи.

Хто ми такі: маніфест анархо-феміністок

Ми вважаємо анархо-фемінізм необхідною й найбільш радикальною позицією, що наявна на сьогоднішній день у світовій історії, набагато більш радикальною за будь-яку форму марксизму.

Ми віримо, що Революційний Рух Жінок має не імітувати, а знищувати будь-які сліди підпорядкованих чоловікам владних структур. В тому числі – державу із здавна притаманними їй апаратами пригнічення: тюрмами, арміями та збройним розбоєм у вигляді оподаткування, вбивствами, гротескним та репресивним законодавством, а також внутрішніми й зовнішніми військовими інтервенціями, що втручаються в приватне життя людей та перешкоджають їхнім вільно започаткованим спільним ініціативам.

Очевидно, що світ не зможе витерпіти ще багато десятиліть панування озброєних чоловічих банд, що називають себе урядами. Ця ситуація не лиша божевільна й сміховинна, але суїцидальна. Попри різноманітні форми самовиправдання, саме озброєна держава загрожує нашим життям. Держава, за своєю суттю, не здатна змінитися. Справжнього соціалізму, миру та багато чого іншого можуть досягти лише самі люди, але не їхні делегати, готові й уповноважені відкривати вогонь по всіх, хто не підкоряється наказам держави. Що ж до того, як саме ми протистоятимемо патологічній структурі держави, то найкраще виразити це так: перерости, а не повалити. Цей процес потягне за собою, окрім усього іншого, величезний поштовх до поширення освіти та комунікації між усіма людьми. Жіноча кмітливість нарешті має змогу впливати на такі винайдені чоловіками інститути пригноблення як церква чи юридична родина. Наразі прийшов час дати оцінку останній твердині чоловічого домінування – державі.

Хоча ми визнаємо важливість відмінностей конкуруючих систем, наш аналіз заподіяної державою шкоди стосується як її капіталістичної, так і комуністичної версії

  Continue reading “Анархо-феміністичні маніфести з Чикаго та Кембриджу (1971)”

О концепции женщины как жертвы

Когда мы создаем связи между собой, это обогащает женщин, но мы не можем развить стабильные связи или политическую солидарность, используя модель сестринства, созданную буржуазными освободительницами женщин. Согласно их анализу, основой связи были общие мучения, как следствие – акцент на повседневном угнетении. Это соображение о связи прямо отражает способ мышления, характерный для мужского превосходства. Сексистская идеология учит женщин, что быть женщиной означает быть жертвой. Вместо того, чтобы отвергнуть это отождествление (которое мистифицирует женский опыт – в своей повседневной жизни большинство женщин не являются постоянно пассивными, беспомощными, бессильными “жертвами”), освободительницы женщин приняли его, делая общие мучения основой для женского объединения. Как следствие, для того, чтобы ощущать, что феминистское движение имеет отношение к их жизни, женщины должны были помыслить себя “жертвами”. Continue reading “О концепции женщины как жертвы”