Коли мене запитують чи я феміністка, я відповідаю дуже обережно. При чому відповідь варіюється від ствердної до заперечної – в залежності від моєї оцінки того, хто запитує.
Переважна більшість наших співгромадян, чуючи про фемінізм, подумки чи вголос висловлює своє здивування (у кращому разі) і починає сприймати співрозмовника через деякий бар’єр (ярлик малоадекватності). Причина для цього досить проста – фемінізм у нас сприймається як набір певних маргіналізованих радикальних стереотипів (екстремізм, войовничість, чи навіть автоматичне зачислення до лесбійок). Шукаючи пояснень цьому можна скільки завгодно посилатися на розумовий розвиток, менталітет, традиційне мислення, патріархальні цінності і т.д., безперечно не обходиться і без цього. Але, на мою думку, одна із основних причин такого стану речей є сам феміністичний дискурс в Україні, який носить дуже-дуже специфічний характер.