Жінок звинувачували у відьомстві переважно за заняття медициною. Ми ще не зайшли так далеко.
Нещодавно ми з кількома жінками зібралися пообідати й поговорити про їжу та здоров’я. Я прийшла до висновку, що для мого здоров’я це буде краще, ніж розмови з лікарем. Він не зміг відповісти, чи проводилися дослідження за участі жінок і як результати цих досліджень могли відрізнятися від висновків тих, котрі він цитував, – тих, котрі займалися тільки чоловіками. Тепер я користуюсь послугами іншого лікаря, й ми добре розуміємо одне одного.
Менше ніж 400 років тому нас, мене та кожну іншу жінку з нашої компанії, могли одразу по обіді радісно спалити як відьомське кодло. Ось же, ми розмовляємо про якісь трави й намагаємося за допомогою свого розуму досягнути здоров’я. Може, соус до салату – це зілля. Хто знає.
Як пояснюють Барбара Еренрайх і Дейрдре Інгліш у перевиданні своєї класичної книги “Відьми, повитухи й медсестри” 2010 р., між XIV та XVII ст. за відьомство було вбито десятки тисяч людей. Оцінки різняться, але останнє дослідження твердить, що кількість жертв становила приблизно 100 тисяч, 80-85% із них – жінки. До середини XVI ст. були випадки, коли в селі вбивали за відьомство всіх жінок, окрім одної.
Чотирьохсотлітній період полювання на відьом був часом не тільки жінконенависництва, але й політичної та класової боротьби, яка створила для нього плідний ґрунт. Це був час великих суспільних перетворень, позначений рухом Реформації та зародженням капіталізму. Хоча католицьку церкву часом звинувачують як єдину силу, що ініціювала процеси над відьмами, протестанти та світська влада вели перед у виключенні жінок, звинувачених у заняттях “чорною магією”. Як сказала у своєму есеї на цю тему дописувачка “Salon” Лаура Міллер, “потрібне село, щоби спалити відьму”. Або 100 тисяч відьом.
Заради чого спалили всіх цих жінок (або ж задушили, повісили, відрубили голову)? Що ж, по-перше, звинувачення часто зводилися до жіночності й сексуальності – двох якостей, які навіть сьогодні викликають осуд релігійних фундаменталістів усіх мастей. Детальні фантазії про жінок, котрі кохаються з дияволом, були звичним атрибутом процесів над відьмами. По-друге, жінок переслідували за спілкування з іншими жінками – мовляв, вони сходилися на шабаші чи влаштовували бенкети із Сатаною. Жінки, котрі збиралися разом на свята, сходилися поділитись інформацією, обмінятися травами, плітками, просто поспілкуватися, – вважалися небезпечними. По-третє, їх карали за бідність і допомогу бідним. Як вказують Еренрайх та Інгліш, церква була схильна наставляти доведених до відчаю бідарів, котрі становили більшість населення, відмовлятися від допомоги знахарок і сподіватися на заспокоєння в майбутньому житті. Проте водночас церква схвалювала медицину й медичну допомогу для знаті. “Чоловіче лікування для вищого класу під протекцією середньовічної церкви було прийнятним, жіноче лікування як частина селянської субкультури – ні”, – пояснюють Еренрайх та Інгліш. По-четверте, на жінок, очевидно , особливо доносили за допомогу при пологах та емпіричне мислення. Нарешті, їх звинувачували у відьомстві, коли вони були успішними. Візьмімо випадок Жакоби Фелічі, котру судили 1322 р. Обвинувальний акт твердить: “Вона вилікувала свого пацієнта від внутрішньої хвороби… ретельно відвідувала хворих і знову оглядала їх… подібно до лікаря”. Не менше шести свідків розповіли, що вона успішно вилікувала їх, коли “лікарі” зазнали поразки. Це було свідчення проти неї, до речі.
Чому паніка, властива часові великих змін, виявилася в такій безжальній мізогінії? Період полювання на відьом збігся з кількома одночасними викликами “природному” світовому порядку: релігійним, соціальним і політичним, включно з – і це дуже важливо – викликом традиційно визначеним гендерним ролям.
Поява протестантизму була для церкви радикальним випробуванням у багатьох відношеннях, і не в останню чергу – через переозначення ролі жінки. Хоча протестантизм схвалював жіночу індивідуальність і незалежність у питаннях віри, він також стрімко наново зосередився на прив’язаності жінки до родинного вогнища та ініціював обговорення й відмову від ідеї жінки-лідера (під час правління Єлизавети І). У 1558 р. Джон Нокс написав “Перший спів труби проти жахливого панування жінок”, пояснюючи, чому Біблія твердить, що жінки не можуть і не мають керувати. За п’ятдесят років популярний твір Вільяма Гауджа “Про домашні обов’язки” докладно розповів, чому дружини мусять коритися чоловікам, а ідеальний батько – бути “королем у власному домі”.
Одночасно розвиток торгівлі й купецького класу спричинився до більшої зосередженості на гендерній диференціації й ієрархічному розподілі праці за статевою ознакою. Жінки, не допущені до комерційної діяльності, живили, за платню чи безплатно, сільськогосподарський ринок праці.
До того ж, як пояснюють Еренрайх та Інгліш, чоловіча медична професія, що нещодавно почала розвиватися, отримувала економічну вигоду від демонізації знахарок і повитух, багато з яких були бідними й мали лікування своїм єдиним джерелом прибутку. Розмежування між “відьомськими чарами” й “чоловічою медициною” мало не тільки гендерний, але також і класовий вимір. Новоявленим університетським докторам, виключно чоловікам, на службі в аристократії пощастило позбутися конкуренції неписьменних жінок у цій галузі. Професійні лікарі, звісно, не могли самі насильно виключити жінок, котрі становили для них викликом і перепону. Повсюдне полювання на відьом вимагало, щоб церква, держава й медична професія об’єднались у згоді й забезпечили інституційну підтримку дріб’язковим сваркам і вендеттам сусідів – тому, що часто живило собою полювання на відьом. Подібні мотиви можна побачити й у Салемських процесах над відьмами.
Церква, спершу католицька, згодом також протестантська, знайшла добре обмірковані причини, щоби стримати вплив знахарок та жінок-лідерів. Центральне місце в полюванні на відьом того часу посідає часто згадуваний “Молот відьом” – без сумніву, один із найбільш мізогінічних та впливово-деструктивних текстів, будь-коли написаних про жінок. Його метою було розповіти людям про жіночу сутність – від природи підлу, боягузливу й порочну. Генріх Крамер, німецький прелат, опублікував цей текст у 1486 р., і він надихнув цілі століття полювання на відьом. “Молот відьом” проводив зв’язок між повитухами, знахарками й відьмами, і цей зв’язок у свою чергу можна прослідкувати в судових протоколах того періоду. Автор не шкодував сил, щоб розмежувати медичну “професію”, заборонену для жінок (вони не могли відвідувати університет, вчитися, практикуватися чи отримувати кваліфікацію якимось іншим чином), та “демонічне” лікування, працю і знання непрофесійних повитух. “Ніхто, – твердив текст, – не завдає більшої шкоди Католицькій Церкві, ніж повивальні баби”. Це має велике значення для пояснення того, чому сьогодні у Швеції, одній із найсекулярніших країн світу, акушерки процвітають, а гендерний розрив між чоловіками й жінками – один із найменших у світі. Швецію визнано другою країною, де найкраще народжувати та ставати матір’ю.
Важливо також вказати, що пік полювання на відьом прийшовся на XVII ст., коли Просвітництво й наукова революція поставили панування релігії під велике питання. Знахарки, чиї сили та успіхи трималися на емпіричних дослідах, представляли кілька рівнів загрози. Замість віри “відьми” робили висновки зі своїх дослідів і відповідно застосовували своє знання (часто зі значно більшим успіхом, ніж виплекані в університетах лікарі). Церква не була зацікавлена в існуванні жінок, які успішно практикували ґрунтовану на спостереженні науку та становили альтернативу основаній на вірі “медицині”.
Старші, впевнені в собі, розумні й компетентні, авторитетні й шановані жінки були небажаними у світі, котрий швидко змінювався і в котрому багато сил об’єдналися проти них. Вони представляли постійну загрозу чоловічій владі. Для декого, здається, ця проблема актуальна й досі.
Наслідком цього було видалення жінок зі сфери медицини й догляду, окрім хіба покоївок. У довгій перспективі результатом стала медична професія, де переважають чоловіки, – те, що попри всі зміни й досі з нами. У США в середині ХІХ ст. американський Народний рух за здоров’я живився великою мірою енергією жінок, особливо з робочого класу, котрі намагалися знайти засоби профілактики, щоб не піддаватися безкінечним курсам хитрого медичного “лікування”. У цей час медичну професію все більше монополізували освічені білі чоловіки з вищого класу – і ця ситуація змінюється тільки зараз. Перший медичний коледж у США прийняв на навчання жінку лише за 80 років після свого відкриття – у 1874 р. 1910 р. атестація медичних коледжів призвела до закриття шести з восьми закладів для афро-американських студентів і більшості шкіл, які приймали жінок. Об’єктом критики, зокрема, стало акушерство, якому закидали небезпечність і непрофесійність, – це мало особливо руйнівні наслідки, враховуючи, що бідні жінки, зокрема афро-американки на Півдні, у питаннях медичної допомоги практично повністю залежали від повитух. На 1970 р. жінки становили лише 7% лікарів у США. Лише 1989 р. Американська медична асоціація запропонувала місце у своєму правлінні жінці. Сьогодні серед лікарів 30% жінок, переважно білих; але серед медсестер вони досі становлять більше 91%. Відсоток чоловіків-медбратів між 1970 і 2011 рр. збільшився втричі. В останні два десятиліття жінки досягли колосальних успіхів у медичній професії, незважаючи на складнощі, з якими вони стикнулися – в оплаті, працевлаштуванні та управлінні.
Як би там не було, один із живучих і шкідливих наслідків усієї цієї історії – те, що 2013 р. жіноче здоров’я й репродуктивні права досі вперто лишаються під впливом консервативних релігійних чоловіків – від Тодда Акіна (“жіноче тіло має можливість закритися” [Тодд Акін стверджує, що жінка може зусиллям волі зупинити небажане запліднення під час зґвалтування. – прим.перекл.]) до шейха Салаха аль-Лухайдана (“водіння шкодить жіночим яєчникам”) – без жодного розуміння науки, медицини, біології чи, кінець кінцем, сучасності.
Цього тижня я була здивована тим, що не так легко знайти костюм лікаря для жінки. Навіть сексуальний – важко. Натомість є купа костюмів медсестер і відьом. Правду кажучи, відьми досі виглядають загрозливо в нашій уяві й лишаються джерелом страху для надто великої кількості людей. Якщо хтось сумнівається, що це правда, – хай пригадає: найбільш розкритикована книжка Еріки Джонг – не “Страх польоту”, відомий сценами випадкового сексу, а ілюстрований компендіум “Відьми” 1999 р.
Мій колишній лікар – живий приклад цієї проблеми з глибоким культурним та історичним корінням. Під час наших розмов було зрозуміло: він не витратив ані хвилини свого часу на те, щоб замислитися, чому чоловіче тіло, можливо, не має бути стандартом, за яким визначатиметься норма для жіночих тіл; замислитися, що, можливо, не зовсім правильно прописувати жінкам лікування, виходячи з того, що нормально для чоловіків. Неймовірно, але це досі так. Навпаки, він сперечався зі мною: як можу я, не лікар, припускати, що краще розумію своє здоров’я, або вважати правильною цікавість до тіл, схожих на моє. Ідучи з його кабінету востаннє, я думала про себе: “Жінки, подібні до мене, – дочки тих, кого ви не встигли спалити”.
Переклад: Марія Семашина
Soraya Chemaly for Salon